Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

                            📖📖📖

Проїжджаючи повз невеличку річку, котра протікала на західній частині міста, Фелісія знову спинила машину й повільним кроком вийшла із неї. Дівчина підійшла до самого берега й замріяним поглядом подивилася на воду. Річка була досить занедбаною і вже поросла зеленим жабуринням. Від неї тхнуло неприємним запахом болота. На березі можна було побачити залишки дерев'яного моста. Час та природа були до нього невблаганними. Опора давно прогнила, перекладини обсипалися і міст до половини занурився на дно річки. Течія хилитала те, що лишилося, із сторони в сторону. Колись, тут був цілком непоганий старенький місток для тих, хто бажав швидше дістатися до певних вулиць міста, не долаючи при цьому центр з його перехрестями. Шлях через річку був коротшим і надійнішим. Проте, люди самі якось почали забувати про наявність цього мосту, звикли робити свої справи у центрі і мало хто ним користувався ще в ті часи. Фелісія особисто лише декілька разів тут пробігала, ховаючись від переслідування поліцейських. Вона завжди знала, що тут її не знайдуть, бо ця річка та міст через неї нікого не цікавили.

На цьому мосту одної зими сталося нещастя, про котре Фелісія чула лиш краєм вуха. Стара жінка, котра ходила ним за покупками до магазину, оступилася на середині мосту та впала у крижану воду. Вона загинула миттєво, адже старе серце не витримало різкої зміни температури. Ніхто в місті з тих пір не став відновлювати цей місток і він згодом зовсім розвалився та згнив вщент. Всім було байдуже на його долю, адже це місце вважалося проклятим. І лише зараз Фелісія дізналася з місцевих чуток, що загибла стара діва могла бути відьмою і що її вбивство хтось підлаштував. Це здавалося черговою міською легендою, але після всього пережитого, Фелісія готова була повірити у все, що говорять інші люди.

Ставши на березі річки, дівчина намацала за пазухою невеличку коробочку з таблетками. Струснувши її, вона почула, як всередині стали перекочуватися ліки. Довший час Фелісія приймала ці таблетки, щоб не спати або пом'якшити вплив кошмарів на власну свідомість. Іноді вони їй допомагали, а частіше тільки погіршували стан, викликаючи недосип, втому й напади агресії. Саме через них дівчина ходила у занедбаному стані, з червоними жахливими очима, темними колами під повіками, передчасно вкрилася зморшками та отримала легку сивину серед каштанового волосся. Якщо вона хоче почати життя спочатку, то їй потрібно позбавитися цих ліків раз і назавжди. Зваживши коробочку в руці, Фелісія замахнулася нею високо і рішуче сказала:

-Я подолала свої кошмари й всі ті темні тіні, котрі переслідували мене роками. Втрата Карен, зрада Корі, байдужість моїх батьків, смерть мами, смерть тата, постійні переїзди, полон у Дорсет, знущання в міських школах ... Це все поєдналося в моїй голові та утворило величезний будинок, в котрому кімнати постійно змінювалися, а реальність плуталася. Більшість дверей вела в нікуди чи упиралася в глухі кути. А за ними на мене чекало те, від чого я тікала все моє свідоме життя. Але тепер з цим покінчено раз і назавжди. Я розвіяла свої страхи та сумніви. І більше ніколи не буду жити ними та цим гірким минулим. Мені таблетки ніколи вже не знадобляться. Почну з самого початку і на цей раз не допущу помилок.

Розмахнувшись рукою, Фелісія з усієї сили жбурнула коробочку з ліками в повітря. Вона високо підлетіла, таблетки останній раз підскочили в ній, а потім коробочка пірнула в серце ріки та каменем пішла на дно. Одні бульбашки ще підіймалися декілька хвилин та кола розповзалися водою. Полегшено видихнувши, Фелісія повернулася до власної автівки й далі вже їхала без зупинок, аж поки не дісталася будинку своїх батьків. Там дівчина заходилася активно прибирати кімнати, очищати подвір'я від бур'янів та розкладати власні речі із валізи, котрі так і не встигла по приїзді розібрати. Взявши до рук свій мобільний телефон, Фелісія побачила, що на ньому було цілих три пропущених дзвінка. Перевіривши їх, дівчина зауважила, що їй дзвонила Аманда, і це змусило Фелісію плеснути себе по лобі:

-Чорт забирай, я зовсім забула передзвонити Аманді, а обіцяла ж їй розказати все, коли дістануся міста.

Проклинаючи себе за неуважність, Фелісія скакала на одній нозі по кімнаті, переодягаючись у джинси та натягаючи на себе свою улюблену сіреньку худі з глибоким каптуром. Затиснувши між плечем та вухом слухавку, дівчина передзвонила Аманді й стала чекати. Та миттєво підійняла слухавку і одразу почувся її сердитий ображений голос:

-Ти зовсім здуріла, Фелісія? Ти змусила мене сильно хвилюватися за тебе. Я дзвонила тобі тричі! Тричі за сьогодні! Де ти була? Чому не брала слухавки? Знаєш, через тебе я пережила жахливі декілька годин. Ти ж в такому кепському стані поїхала до Рейвенхарту. А що, як могла в аварію потрапити? Чи в іншого роду халепу? Можеш вдавати із себе таку самотню пихату жінку, але ти мені небайдужа, Фелісія. Я - твоя подруга і мені важливо знати, що з тобою все добре.

-І тобі доброго дня, Аманда!- перервала гнівну тираду подруги Фелісія, із веселою посмішкою на устах. Вона продовжила розбирати валізу та говорити до Аманди- Не треба було хвилюватися. Все зі мною добре. Сьогодні я, на диво, дуже добре виспалася і свіже повітря рідного міста вплинуло на мене чудово. Знаєш, це було правильним рішенням повернутися туди, звідки все почалося. Немов тягар з моєї душі впав і всі хвилювання залишилися в минулому.

-Господи, я так рада це чути, Фелісія!- радісно обізвалася Аманда- Я тобі завжди казала, що досить себе гнітити зайвими непотрібними речами. Викинь ти їх геть з голови та вдихни чисте повітря повними грудьми. Перед тобою розгортається цілий світ і ти здатна взяти від нього все те, що належить тільки виключно тобі й нікому більше. До речі, ми ж з тобою давно товаришуємо. Коли ти мені все розповісиш про своє минуле та покажеш свій славетний Рейвенхарт, про який так багато говорила?

-А це не є такою проблемою, як здається- весело засміялася Фелісія, підбираючи з валізи купу різнокольорових простирадл- Приїжджай тоді, коли тобі буде зручно. Дорогу сюди ти знаєш, а я зустріну тебе на в'їзді у місто. Можна піти у кафе "Майнхерц", вони тут за цей час непогано так змогли відремонтувати свою будівлю та готують найсмачнішу їжу і неймовірну каву, запах котрої манить ще здалеку. Посидимо, поговоримо, мені так багато тобі треба сказати. Трохи соромно, що я всі ці роки нашого знайомства замикалася від тебе, нічого не розповідала та ховалася за високими гранітними стінами. Настав час розбити власний панцир та вийти у великий світ, адже неправильно весь час приховувати власні емоції. Повір мені, Аманда, цей тягар здатен звести з розуму. Приїжджай, я буду рада тебе бачити, а потім ми...