Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Фелісія обігнула склеп та підійшла до декількох могил, що заросли лозами дикого плюща. Розчистивши одну з них, дівчина побачила обвітрені літери на камені, котрі складалися в слова "Карен Дорсет". Тремтячою рукою Фелісія ніжно торкнулася цих літер. Вона не приходила сюди ніколи раніше. З дня самих похорон. Не могла винести одного виду цього мовчазного надгробку, котрий замінив собою її веселу та моторну подругу. Була змушена все дитинство приховувати їхню дружбу, бо Карен походила з багатої родини, а сама Фелісія - із бідної. Такі різні, але такі подібні й однакові між собою. Щось їх поєднувало на несвідомому рівні, єднало в одне ціле. Недарма й сама Сесілія зауважувала, що Фелісія повинна стати тією самою потрібною жертвою, тіло якої ідеально підійде для душі Карен. Дівчина добре розуміла зараз, що жінка марила й була божевільною, але вона так хотіла сама вірити у можливість порятунку власної подруги. Тепер Фелісія розуміла сенс слів Карен з її снів, котра говорила, що вона все зрозуміє із часом та пригадає те, що забула.

Заховавши власний біль куди подалі, дівчина тим самим забула про дружбу з Карен, викреслила її з власних спогадів та заблокувала так міцно на одвірках мозку, що ці спогади розчинилися на довший час. Проте зараз, після стільки років, Фелісія вперше прийшла особисто на могилу до своєї подруги. Поклавши червоні троянди й плачучи над черговим надгробком, Фелісія з ненавистю дивилася на товщу землі, що містилася на могилі. Вона прекрасно знала, що й тут справжня труна відсутня. Її викопала Дорсет і вона ж згоріла в тих клятих катакомбах. Фелісія знову заговорила тремтячим голосом, нервово посміхаючись:

-Привіт, моя найкраща подруга. Я кажу найкраща, бо ти в мене була єдиною, з ким я могла ділитися найпотаємнішим і ти, в свою чергу, теж нічого не приховувала від мене. Вибач, що я тебе покинула та не відвідувала ні разу, Карен. Схоже, що це входить в мою звичку, звинувачувати себе у смерті близьких мені людей. Так, та аварія була для мене, як ножем по серцю. Адже ж я обіцяла ... Обіцяла тобі, що ми знову зустрінемося, знову будемо тікати з дому до якогось парку, гойдатися й куштувати солодощі, зустрічати твій день народження ще один додатковий раз. Ми з тобою часто мріяли, що коли станемо дорослими, то наші родини будуть товаришувати між собою і зникне оцей розподіл на бідних та багатих, правильних і неправильних. Адже це неправильно. Ми з тобою товаришували і нам не заважало нічого бути найкращими друзями. Чому ж доля так жорстоко розпорядилася твоїм життям, Карен? Для чого вона відібрала тебе від мене й в сиру землю загнала? Чому саму пам'ять про тебе спотворила цими ритуальними вбивствами? Навіть після смерті тебе не залишили у спокої та використали, як знаряддя для виправдання власних лихих вчинків. А ти була зовсім не такою, Карен. Ти була доброю й чесною дівчинкою, яка вірила у добро, у красу, у те, що будь-яка мрія здатна жити й приймати реальну форму. З тобою поруч мені було спокійно, я відчувала, що мене хтось розуміє і комусь я потрібна в цьому житті. Тепер же настав час мені тебе відпустити, Карен. Спочивай в мирі і нехай більше ніхто не потривожить твій сон. Лихі вчинки твоєї матері розтануть у пісках часу і вона не буде знущатися над чужими родинами. Прощавай, моя найкраща подруга, і дякую, що була моїм провідником під час темних кошмарів. Без тебе я давно б вже загубилася у пітьмі власної душі, а ти дала мені необхідне світло й жагу до життя, що й вивело мене до свободи.

Більшу частину часу Фелісія просиділа біля могили Карен, проливаючи над нею гіркі сльози, обіймаючи холодний камінь й не в силах піти звідси. Коли дівчина врешті знайшла в собі сили підвестися, то її погляд впав на сусідню могилу. Вона швидкими рухами рук розірвала паростки плюща і прибрала долонею пил з напису на гранітній плиті. Там одразу проявився напис "Сесілія Дорсет". Стиснувши цей надгробок самими пальцями та змусивши губи припинити тремтіти, Фелісія прошепотіла:

-Ти довго була моїм самим більшим страхом й джерелом моєї ненависті до всього та всіх. Я боялася та ненавиділа тебе одночасно. Прагнула помститися за все, що ти зробила зі мною та іншими дітьми, розірвати тебе на шматки. Правду кажучи, я ненавиділа тебе ще й за те, що саме ти була за кермом автомобіля. Це ти, Сесілія, вбила мою найкращу подругу. Це ти була неуважною на дорозі й призвела власними діями непоправну трагедію. Варто уявити, що цієї аварії не було.... Можливо, що тоді нас всіх могло б і не бути на цьому цвинтарі. Наші долі могли  скластися зовсім інакше. Знаєш, Сесілія, а я вірила твоїм словам про воскресіння Карен. Так, заперечувала, пручалася, а в потаємному куточку серця хотіла вірити в їхню істинність, що Карен можна повернути. Задля цього я готова була пожертвувати власним тілом та душею, тільки б вона жила. Проте, не нам було з тобою вирішувати кому жити, а кому померти. Нас єднало однакове горе, Сесілія. Але різницю складало те, що я змогла побороти свої страхи та сумніви і відпустити минуле. А ти занурилася в нього з головою, втратила себе в пітьмі болю й розпачу. І навіки залишилася під владою Люцифера, що використовував тебе для лихих цілей. З плином часу багато чого змінилося, Дорсет. Я більше не ненавиджу тебе. Мені просто шкода тебе, адже ти змарнувала власне життя замість того, щоб прожити його гідно та увічнити пам'ять Карен належним чином. Сподіваюся, що ти відповісиш перед Богом за всі свої вчинки. А я нарешті можу сказати ці нелегкі слова. Я пробачаю тебе, Дорсет, і відпускаю твою тінь геть від себе. Наші шляхи завершуються тут, на цьому цвинтарі і тут же вони навіки розійдуться різними стежками. Прощавай, пані Дорсет з будинку на високому пагорбі, остання з роду відьом!

Сказавши всі ці слова, Фелісія відчувала, як на її душі стає все легше та легше, немов саме вони обтяжували її душу цілу вічність. За спиною дівчини по небу проносилися ворони, хрипло каркаючи, але вона не звертала на них жодної уваги. Підвівшись на ноги, вона сміливим кроком почала повертатися до виходу із цвинтаря. За цей час Фелісія ні разу не озирнулася. Темне минуле лишалося позаду. Всі прощання були зроблені. Попереду на неї чекали світле майбутнє та новий бажаний початок життя. Тихо зачинивши за собою хвіртку цвинтаря, Фелісія сіла за кермо автомобіля та поїхала прямо до будинку своїх батьків. Настав час облаштувати це місце, раз вона збирається залишитись у Рейвенхарті на довший час.