Читати книгу - "Спомини"

її в Польщу) і в 1924 р. був рукоположений на священика латинського обряду, душпастирював на римо-католицькій парафії в Ляховичах, вивчав богослов’я у Місійному інституті в Любліні. Під час навчання зацікавився питанням відродження унії, їздив у Галичину до Унівського монастиря отців-студитів, де дістав вишкіл у східному обряді. У 1926 p., після підготовки в східній місії отців-єзуїтів в Альбертині, перейшов на східний обряд. У 1926–1935 pp. душпастирював в Ольпені на Поліссі, у 1935–1944 — у Делятичах на Новогрудчині, проводив активну місійну та просвітницьку дільність, піднімав національну свідомість білорусів, брав участь у Пинських унійних конференціях. У вересні 1939 р. став членом ради новоствореного Білоруського греко-католицького екзархату під керівництвом Антона Неманцевича. Перед приходом радянських військ у 1944 р. виїхав з Білоруси до Польщі, де служив капеланом монастиря сестер-францисканок “Родини Марії” у Хиліце та Робертині під Варшавою. Намагався виїхати з Польщі на Захід, щоб там служити білорусам, але влада не дала йому на це дозволу. Помер 18 лютого 1966 р. у Робертині.(обратно) 877

Лев Горошко (Леу Гарошка, 1911–1977) — білоруський греко-католицький священик, громадський діяч, дослідник історії релігії Білоруси, педагог, літератор. Закінчив Греко-католицьку богословську академію у Львові (1936), потім рік навчався в Інсбруку на стипендію митрополита Андрея Шептицького. Висвячений у 1937 р. у Львові єпископом М. Будкою, душпастирював на Пинщині та займався просвітницькою діяльністю, за що зазнав переслідувань з боку польської влади. Під час Другої світової війни викладав білоруську та латинську мови в торговому та медичному училищах. У 1942 р. екзарх Антон Неманцевич призначив його членом єпархіяльної ради та намісником екзарха. У 1944 р. брав участь у Всебілоруському конгресі в Мінську. У тому ж році виїхав до Німеччини, а в 1945 — до Риму. 16 жовтня 1945 р. Конгрегація у справах Східної Церкви призначила його керівником Білоруської католицької місії у Франції, і до 1957 р. він працював у Парижі, видавав журнал “Божым шляхам”. У 1959 р. вступив до ордену маріян. У 1960 р. був призначений ректором Білоруської католицької місії у Великобританії, у 1962-1969 р. був настоятелем дому маріян у Лондоні, з 1965 — архимандритом, з 1970 р. й до самої смерти керував білоруською секцією Ватиканського радіо. Помер у Парижі 28 липня 1977 р.

(обратно) 878

Архимандрит Климентій Шептицький помер у Володимирській тюрмі 1 травня 1951 р.

(обратно) 879

Лат.: “силою наданих повноважень та силою митрополичої юрисдикції”.

(обратно) 880

Лат.: “з повноваженнями”, “з правами”.

(обратно) 881

Про о. Миколу Ревтя (1914–1988) див. “Спомини”, прим. 459 [у електронній версії — прим. 671. — Прим. верстальника].

(обратно) 882

Про о. Іллю Блавацького (1911–1988) див. “Спомини”, прим. 444 [у електронній версії — прим. 650. — Прим. верстальника].

(обратно) 883

Про о. Степана Ратича (1890–1968) див. “Спомини”, прим. 90 [у електронній версії — прим. 214. — Прим. верстальника].

(обратно) 884

Антоній Сірецький (1881-1960-ті?) — священик Станиславівської єпархії, парох с. Молодятин. Заарештований у 1948 р. і вивезений у Хабаровський край. Один з його синів, священик Ярослав Сірецький, заарештований у 1957 р. та засуджений на п’ять років таборів, перебував з митрополитом Йосифом у одному бараці. Можливо, саме від нього Йосиф Сліпий і дістав ці відомості про о. Антонія Сірецького. Див.: Надія Надільна. Життя і діяльність о. Ярослава Сірецького в часи підпілля УГКЦ. Львів 2001 // Архів ІІЦ, фонд наукових робіт.

(обратно) 885

Богдан Орищук (1912–1990) — монах-редемпторист, рукоположений у 1937 р., служив місіонером у багатьох місцевостях Галичини, а головно у Станиславові, Львові та Тернополі. З приходом радянської влади заарештований і вивезений на Сибір, де пробув 15 років. Помер 24 січня 1990 р. у Вінниці.

(обратно) 886

Іван Пасіка (1892–1968) — греко-католицький священик, родом з Лошнева Теребовлянського повіту. Йосиф Сліпий знав о. Пасіку зі шкільної парти, бо вчився разом з ним у Тернопільській гімназії, а потім у Львівській духовній семінарії та університеті. Після одруження та свячень у 1917 р. о. Пасіка душпастирював у Тернополі, а з 1921 працював катехитом у тернопільських школах та гімназії. Взимку 1944 p., з наближенням радянських військ, виїхав з Тернополя, нетривалий час перебував на парафії у Балигороді, відтак подався з родиною до Австрії. Навесні 1945 р. повернувся в м. Тернопіль, був заарештований і засуджений на 25 років таборів. Його родину вивезено на Далекий Схід на спецпоселення. Іван Пасіка відбував ув’язнення у Мордовії, де зустрічався з митрополитом Сліпим. Після звільнення з ув’язнення у 1954 р. оселився разом з родиною в селищі Бікін Хабаровського краю, про що сповістив Йосифа Сліпого листом. У відповіді митрополит написав йому, що уділяє йому “все, що потрібно” (тобто духовну владу генерального вікарія над священиками Далекого Сходу). Йосиф Сліпий надзвичайно позитивно відгукувався про Івана Пасіку як про зразкового священика, дуже серйозного і вірного (див. свідчення Йосифа Сліпого на допитах 2 і 3 липня 1958 р. у Красноярську: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 4, арк. 53–54, 63–64). У 1961 р. о. Пасіка повернувся з родиною із заслання в Тернопіль, де налагодив зв’язок із підпільним духовенством, продовжував підпільну душпастирську працю, докладав старань для створення підпільної духовної семінарії в Тернополі. Його часто викликали на допити в КДБ, піддавали різним формам тиску. На життя заробляв перекладами медичних текстів з англійської мови. Помер від інфаркту 26 листопада 1968 р.

(обратно) 887

Мається на увазі Комсомольськ-на-Амурі.

(обратно) 888

Олексій Зарицький (1912–1963) був парохом с. Струтин