Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

Умовляння подіяли рівно настільки, щоб я могла залишити туалет - ненадійну фортецю, в якій сховалася.

Я вже достатньо заспокоїлася, але тут почула те, що змусило мій світ перевернутись. Вийшовши з будинку, направилася до альтанки алеею з високих туй, щоб дати собі змогу трішки подихати. За кущами мене не було видно, але чоловіків я чула і їхню розмову також.

-А дівчинка знає про твій особистий інтерес в цій історії?- почула я голос Соломона.

-Не знає і не треба знати.-відрізав Андрій.

-А ти не думаєш, що буде, коли вона дізнається, що Анька була твоєю дружиною і чим ваш шлюб закінчився?

-Соломон, я тебе поважаю, але прошу сюди не лізти. Вона довіряє мені і це зараз важливо. Їй не потрібно знати зайвого. Нехай вона вважає, що я просто вирішив їй допомогти, а я буду робити свою справу.

-Даремно ти так, дівчинка насправді хороша.

-Хороша, але не для мене. Зараз головне, щоб вона була поряд і все.

У мене похололо все в середині від почутого. Він, виявляється, і є чоловік Ганни, якого так боїться Віра. Виходить, йому зовсім начхати на мене, він використовує мене, щоб мати змогу копатись в цій брудній історії. Відкриття просто вбило все живе в мені.

Я зробила декілька глибоких подихів і вийшла зі свого укриття. Мені необхідно зараз зберігати спокій, адже звідси ще треба вибратись. А вже потім я розберусь з усім.

Чоловіки дружно повернули голову в мій бік. Андрій похмурився, але помітивши посмішку на моєму обличчі, заспокоївся. Актриса я чудова. Навчилася з роками. Ми ще посиділи хвилин двадцять і вирішили їхати. Соломон запросив у гості, коли приїде його дружина. Я пообіцяла прийхати і ми попрощалися.  

Всю дорогу додому ми мовчали, кожен думаючи про своє. Коли Андрій зупинив машину, я вискочила з салону. Він хотів було зробити те ж саме, але я його зупинила:

-Я сама зможу дійти до квартири.

-Єво…

-Ні, не потрібно. У мене був час подумати і я вирішила, що більше не хочу цим займатись. Детектив з мене хріновий. Все це вже надто серйозно. Я терпіти не можу кримінал і влазити у нього не бажаю.

-Єво…

-Дай договорити!-перебила його,- Я вже завтра повідомлю поліцію про намір поїхати з міста, думаю брат зможе домовитись. Я не хочу тут бути, доки відбуваються такі справи. Поїду до дідуся, а коли тато повернеться, все розповім йому. Дякую тобі за те, що намагався допомогти, але зараз ми з тобою попрощаємося. Це все не для мене, розмієш?

На цих словах я вже ледь стриувала себе, сльози навертались на очі і я швидко блимала, аби вони не текли.

-Єво, послухай, тебе втягнули в цю історію і просто можуть не дати можливості з неї вибратись. Саме розумне зараз – бути поряд зі мною. Я зможу тебе захистити.

-Дякую, але ні. Я не хочу знати, що там у вас відбувається. Нехай поліція розбирається, в кінці кінців, це їхня робота, а не моя. Будь ласка, не турбуй мене більше, твоє життя не для мене. Я не хочу всього цього.

Я розвернулася і побігла до під’їзду. Уже в квартирі не стримувала себе і дала волю почуттям.