Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

Втомлена Софія пірнула під м’яку ковдру, побачивши згодом тривожне сновидіння, в якому був присутній той самий незнайомець з сильною примарною аурою:

Тиша запала між ними, але в ній було стільки невисловлених слів і загроз.

— Ти не розповів мені все, — сміливо промовила дівчина, роблячи ще крок назад.

Чоловік нахилив голову і заграв із тінями, що оточували його. Усмішка на його вустах замінилась холодним блиском в очах.

— А ти мудріша, ніж здається.

Він знову наблизився до Софії, і вона відчула, як темрява навколо нього ставала ще густішою, мов би сам простір сплітався в мережу, що затягує її у свої обійми.

— Ти маєш право на вибір, Софі, — промовив він, спокійним голосом, в якому чулась глибока загроза. — Але пам’ятай, що навіть найкращі наміри можуть мати непередбачувані наслідки.

Софія відчула, як її серце б’ється швидше, не через страх, а через наростальне розуміння того, що ситуація була значно складнішою, ніж вона уявляла. Тінь від чоловіка спотворювалася у відображенні дзеркала, яке світилось зрадливим, блідим світлом.

"Але ж привиди не відображаються в дзеркалі", — пригадала дівчина.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, намагаючись зберегти спокій.

Незнайомець розгорнув свої довгі пальці, злегка торкнувшись краю дзеркала. Від цього доторку з’явилась тріщина, що почала розповсюджуватися по всій поверхні.

— Знищення замку звільнить усіх привидів, — продовжував він, — але воно також принесе з собою страшну катастрофу. Ти матимеш у руках не тільки можливість звільнитися, але й бути частиною руйнування. Замок — це більше, ніж просто каміння і стіни. Він пов’язаний з усім, що тут було, з кожним кутком, кожним шматочком. Якщо ти знищиш його, ти не тільки знищиш Оскара, але й піддаси ризику своє власне життя. Прокляття цього місця може перевернути твою долю.

Софія відчула, як по спині пробігли мурашки. Її розум намагався впоратися з інформацією, яку вона отримала, і як би дівчина не намагалася, вона не могла зрозуміти всієї картини.

— І що ж робити? — її голос був ледь чутний, ніби сама темрява поглинала її слова.

Незнайомець зробив крок назад, і його обличчя занурилось у тінь. Його очі мерехтіли, як дві зірки на нічному небі.

— Я можу дати тобі можливість дізнатися більше, — промовив він з відтінком підступу. — Але це буде коштувати тобі дуже дорого.

Він зробив паузу, і раптом зник у темряві, залишаючи Софію одну з її думками й страхами. Кімната заповнилася тишею, яку можна було порівняти з темрявою, що зазирала в її душу.

Дівчина залишалася стояти перед дзеркалом, споглядаючи його потріскану поверхню. Відчула, як її дихання знову стає нерівним. Що більше вона думала про слова Янгола Смерті, а це був ніхто інший, як він, то більше розуміла, що перед нею стоїть дуже важливий вибір.

Вранці Софія прокинулася, відчуваючи, як холод і страх, що наповнили її ніч, залишили невидимі сліди в її душі. Вона піднялася з ліжка, злегка заплутана і втомлена, відчуваючи, як темрява ночі залишилася з нею, навіть коли перші промені сонця почали проникати крізь вікна її кімнати.

Дівчина швидко приготувала сніданок, але їжа здавалася неприємною і просто застрягала в горлі. Вона вже знала, що їй потрібно зробити: знайти корону, яка могла стати ключем до розгадки та, можливо, до звільнення від прокляття.

Софія почала обстежувати зали, кімнати й коридори, з металошукачем у руках. Кожен крок звучав глухо, і її думки знову повернулися до її сновидіння. Слова Янгола, який обіцяв великий ризик, і його відмовка від розповіді всього, що потрібно знати, гучно лунали в її голові. Дівчина зрозуміла, що вона повинна бути обережною і думати про кожен свій крок.

Безрезультатні пошуки тривали понад два тижні. Її терпіння починало закінчуватися. Часто в її думках виникали питання: “Може корони тут вже давно немає? Може, хтось знайшов її до мене протягом тисячоліття? Навіщо я витрачаю час на допомогу привиду, який більше не хоче говорити зі мною й уникає мене?”.

Сьогодні дівчина вирушила до найстарішого з трьох замків, які їй нещодавно перейшли у спадок. Вона розпочала свою пошукову місію в темному підземеллі, де раніше вже не раз перевіряла кожен куточок без жодного результату. Металошукач спочатку нічого не виявляв, але раптом він видав тривожний сигнал біля однієї зі стін.

Софія приготувала молоток і почала обережно стукати по стіні, зрозумівши, що там порожнеча. Світло ліхтарика пронизало темряву, відкриваючи нерівний шар штукатурки й кроваві плями, про які казав Оскар. Вона обережно розбила кам'яну стіну сокирою. Після кількох ударів дівчина натрапила на старий металевий ящик. Він був закритий на замок, але від часу і вологи той розсипався при дотику. Софія зняла його і відкрила ящик.

Всередині лежала золота корона, виблискуючи діамантами та червоним оксамитом, документи, печатка з гербом у формі яструба, і кілька коштовностей. Однією з найбільших знахідок були три сторінки, вирвані з книги про історію замку. Софія була вражена: це були ті ж сторінки з книги, яку вона читала раніше.

Дівчина взяла корону до рук, відчуваючи її вагу і холод, що проникав в її долоні. Несподівано в кімнаті знову з’явився той самий чорний Янгол, який попереджав її два тижні тому наяву та у сні.