Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

– Солодке краще.

– Чекай, я швидко, – підморгнув та вийшов з авто.

Клелія мовчки провела його поглядом аж до входу. Вони вдало зробили зупинку. Діставати зі скриньки уривки з минулого на практиці складніше, ніж заштовхати їх туди й не згадувати. Шепіт у голові радив їй довіритися Монтею, раптом що та вийде. «Я ж не буду покарана за бажання вірити? Я так хочу довіритися комусь гідному». Монтей повернувся з крамниці з величезною плиткою молочного шоколаду з горішками, пончиками та кавою.

– Тримай шоколад та каву, підживися, бо на твоєму лиці згустився нестямний відгомін від тих згадок.

Помітивши шоколад її серце шалено застукотіло, ганяючи кров по всьому тілу, віддаючи у вуха. Картинки перед її очима пустилися у танок, швидко змінюючись, як у калейдоскопі. Ось фрагмент де їй вісім років. Вона знаходиться в кутовій кімнаті з великими дзеркалами на стінах для візуального збільшення приміщення, звідси є вихід на балкон. Бездіяльна. Заціпеніла. Вона сиділа в кріслі й стримувала блювотний рефлекс, дивлячись на те, чим займався хлопчик, її одноліток. Він робив все аби отримати бажану шоколадку.

– Гей, Клел, ти тут?

Голос Тео повернув її у реальність. Нудота підступила до горла. Вона заблимала очима та взяла себе в руки. Прийняла ласощі без ентузіазму.

– Дякую. Я давно не їла солодкого.

– Фігуру бережеш? – хихикнув. – Ти занадто худа. А я люблю побалувати себе пампухами з джемом.

– Нервову систему. Раніше мене відразу ж рвало від його запаху, десь у підсвідомості спрацьовував комутатор і все... понеслося. Є речі, як шоколад, нешкідливі, на перший погляд, які пробуджують спогади про минуле, вивертають і ріжуть мене по живому.
Монтей зрозумів про що мова, й повернувся до неї, простягаючи у серветці пампуху в шоколадній глазурі.

– Спусковий гачок, так його називають психологи, підступна штука, мозок запускає механізм, що включає реакцію. Життю вже нічого не загрожує, а нервова система все одно залишається в режимі підвищеної боєздатності.

– Тобі погано платять і ти у психологи подався?
Монтей перехрестився з усмішкою.

– Боже борони! Ну пампуху то з'їси?

– Давай вже... – усміхнулася його безпосередності відкушуючи від кільця тісто.
Судячи з ворожої реакції, дівчина до психологів не зверталася. Монтей проковтнув три смаколики та запив солодке кавою. Коли він ситий, то стає добріший і зговірливий, може і на Клелію їжа подіє?

– Мабуть, ти довго й ретельно до мене придивлялася перед тим, як з'явитися.

– Ну так, я ж казала. Пункт із підвіскою через Абеля у стопі, мене почали гризти сумніви – чи доречно зараз підключати тебе. Зате я мала час поцікавитися твоєю особистістю.

– Он як, – реготнув, простягаючи їй другу пампуху, – поки я шкряб по засіках інформацію про тебе, ти діставала моїх скелетів.

– Небагато скелетів, – взяла десерт. – Знаєш, у зв'язку з останніми подіями в країні, коли влада сама відкрито порушує закони й конституцію, переходить межу, будь-які докази можуть стати зброєю проти нас.

– А тут згоден, ці притягнуть за вуха те, чого й не існувало в природі. Я пропоную скорегувати план Стефано та рухатися. Ти маєш думки?

– Бери вище, у мене є для тебе ще одне завдання, дядько про нього не знав. Якби знав, тому б не зрадів, мабуть, бо задум надто радикальний.

– План спалити мости та себе?
Клелія округлила очі на його проникливість. «Диявол, він що телепат?!»

– Типу того, а що? Покінчу з цим раз і назавжди! – з гордим виглядом зиркнула на чоловіка у дзеркало.

– Розправитися з кошмарами шляхом смерті – така собі ідея для дівчини в розквіті сил, яким би життя не здавалося лайном, то не порятунок. – Завів мотор позашляховика і рушив. – Свого часу я мав чорні дні, обпікся, нав'язливо хотілося самовипилитися, добре, що вчасно одумався, стиснув зуби та почав шукати вихід. Найскладніше боротися із самим собою, якщо не хочеш бути заручником і не йти на поводу у слабкостей, варто знайти елементарні способи їх контролювати.
Клелія не очікувала, що їхній діалог набуде такого глибокого і зворушливого сенсу.

– Дякую за пораду, але... – видихнула, стараючись не дивитися на шоколад, допила каву. – Давай краще до діла.

– Ось це по-нашому, – а про себе подумав, що не слід зводити з неї очей. – То що ти хочеш насправді?

– Залишаємо план Стефано, тільки його скорегуємо.
Монтей схвалюючи посміхнувся. Здатися вона ще встигне. Дівчина не промах і голими руками її не візьмеш.

– Чудово!

– Тож, до чого я веду, розповідаючи про усі злочини в громадських місцях, працівники-співучасники, які згодом стали жертвами, пов'язані з тим, що відбувалося в маєтку Буре́ протягом багатьох років. Дядько мав підтвердження того, що вбиті акушерка, священник та адміністратор крематорію були посередниками Абеля. Вони загинули з різницею в пів року. Однак Абель міг їх замінити на нових спільників. Чорт його знає, що зараз відбувається в тому проклятому будинку, я вирвалася з тої сімейки тільки мені виповнилося вісімнадцять.
Монтей замислено стукає пальцями по керму.

– Відомо, які операції вони провертали, послуги?

– Дещо є, наприклад, неповнолітніми торгували, як цукерками по опту. А ще проводили якісь досліди над людьми. Абель маніакально шукав спосіб остаточно вилікувати Деметру.

Монтей пригальмував на узбіччі, й аж розвернувся до Клелії всім корпусом, вона зустріла його збентежений погляд. Сама ж трималася непохитно, попри панічну атаку, що підступала.

– Дідько! – послідкувала низка слів нецензурного характеру. – Так ти прямий свідок тих подій! Окрім тебе хтось ще бачив те?

– Так, їх було достатньо.

– Наскільки багато?

– Настільки, що я не пам'ятаю їхніх облич. – Вона насилу вимовляла слова. – На відміну від мене вони не були свідками.

– А ким?

– Жертвами.

– Давай з цього місця детальніше.