Читати книгу - "Свобода"

— Тобто він тобі подобається.

— Так. Може, навіть трошки більше, але...

— Не до нестями.

— Точно.

Волтеру було цікаво все. Він читав кожне слово з ранкової газети та журналу «Тайм», а у квітні, коли Петті перевели на напівамбулаторне лікування, почав запрошувати її на лекції, сеанси арт-кіно та документальні фільми, на які вона навіть не мріяла сходити. Було це через його любов до неї чи через «вікна» в її розкладі, що утворилися внаслідок травми, але вперше хтось роздивився крізь спортивну оболонку її внутрішнє світло. Хоча Петті відчувала, що значно менш досвідчена в більшості галузей знань (за винятком спорту), ніж Волтер, вона була вдячна йому за змогу висловлювати власні думки і за те, що він цінував ці думки, хоча вони могли й не збігатися з його. (Цим він дуже відрізнявся від Елайзи, яка у відповідь на запитання «Як звати нинішнього президента США?» розсміялася б, сказала б, що й гадки не має, і змінила б диск у стереосистемі.) Волтер на все мав чесну й оригінальну думку: він ненавидів Папу Римського та католицьку церкву, але схвалював мусульманську революцію в Ірані, бо сподівався, що тепер США серйозніше ставитимуться до збереження енергії; йому подобалася нова політика контролю за народжуваністю в Китаї, і він вважав, що в США потрібно влаштувати щось подібне; аварія на АЕС Трі-Майл-Айленд його турбувала менше, ніж низькі ціни на бензин та потреба в покращенні високошвидкісних залізничних сполучень, які мають стати альтернативою автівкам тощо, — і Петті знайшла свою роль у впертому схваленні всього, що засуджував він. Особливо їй подобалося сперечатися з ним щодо місця жінки у суспільстві. Одного дня, вже наприкінці семестру, попиваючи каву у Студспілці, вони мали пам’ятну розмову про професора Петті з первісного мистецтва, чиї лекції вона завжди схвально описувала Волтерові тонкими натяками на те, чого не вистачає його особистості.

— Фу-у-у, — кривився Волтер. — Він нагадує мені тих професорів середнього віку, які тільки й говорять, що про секс.

— Так, але ж він розповідає про символи родючості, — заперечувала Петті. — Не його провина в тому, що єдина скульптура, яка залишилася з тієї епохи, що була п’ятдесят тисяч років тому, символізує секс. Плюс у нього біла борода, а цього мені досить, щоб жаліти його. Тобто сам подумай. Він там, за кафедрою, він хоче сказати всі ці брудні речі про «сьогоднішніх молодих дівчат», ну, сам знаєш, та про наші «кістляві стегна» і все в такому дусі. Він знає, що нам незручно через це, знає, що борода в нього сива, він уже майже похилого віку, а ми всі молодші за нього. Але він просто не може стриматися. Здається, це дуже важко. Коли ти вже не можеш не принижувати самого себе.

— Але це образливо!

— Ідо того ж, — продовжувала Петті, — я вважаю, йому насправді подобаються повненькі стегна. Саме стегнами він захоплюється: тими, з кам’яного віку. Ну, знаєш, якими тоді всі були: товстими. А от що справді дуже мило та навіть зворушливо, так це те, що він дійсно захоплений давнім мистецтвом.

— Тебе це не ображає як феміністку?

— Я не вважаю себе феміністкою.

— Неймовірно! — Волтер почервонів. — Ти не підтримуєш поправку про рівні права?

— Взагалі-то я не дуже цікавлюсь політикою.

— Але ти ж до Міннесоти змогла приїхати лише через те, що отримала спортивну стипендію, а ще п’ять років тому ти б і мріяти про це не могла! Ти тут завдяки феміністському федеральному законодавству. Ти тут завдяки освітянській поправці 1972 року!

— Ні, це банальна справедливість, — сказала Петті. — Якщо половина студентів — дівчата, вони мають отримувати половину стипендій для спортсменів.

— Це фемінізм!

— Ні, виключно справедливість. Візьмемо Енн Мейєрс. Чув про неї? Вона була великою зіркою у Каліфорнійському університеті й щойно підписала контракт із НБА, це просто безглуздо. Вона на зріст п’ять футів шість дюймів[61], та до того ж дівчина. Грати ніколи не буде. Чоловіки — кращі спортсмени, ніж жінки, і так буде завжди. Саме тому на чоловічі баскетбольні ігри люди ходять у сто разів частіше, ніж на жіночі — у спорті чоловіки здатні на значно більше порівняно із жінками. І просто безглуздо це заперечувати.

— Але якби ти хотіла стати лікарем, а тебе не брали б до медичного університету, бо студенти-хлопці їх більше влаштовують?

— Було б нечесно, хоча я просто ніколи не хотіла стати лікарем.

— Що ж тобі потрібно?

На зло матері, яка неослабно просувала вражаючі кар’єри своїх доньок, та через те, що Петті вважала матір, м’яко кажучи, далеко не взірцевою матір’ю, вона мала бажання стати домогосподаркою та найвидатнішою з усіх матусь.

— Я хочу жити в прекрасному старому будинку і народити двох дітей, — відповіла вона Волтерові, — і хочу стати чудовою, найкращою матусею.

— А як щодо кар’єри?

— Моєю кар’єрою стале виховання дітей.

Він похмуро подивився на неї й кивнув.

— Бачиш, — сказала вона, — я не така вже й цікава. Я навіть близько не така цікава, як решта твоїх друзів.

— Ні, — заперечив він, — ти неймовірно цікава!

— Дуже мило з твого боку так казати, зле мені не здається, що в цих словах багато сенсу.

— В тобі дуже багато хорошого, просто ти не хочеш віддати собі належне.

— Боюсь, ти багато собі вигадав про мене, — Відповіла Петті. — Б’юся об заклад, ти навіть однієї цікавої речі про мене згадати не зможеш.

— Почнемо з твого спортивного таланту, — сказав Волтер.

— Дуже просто. Це не цікаво.

— Твій спосіб мислення, — продовжив він. — Ти вважаєш бридкого професора милим та зворушливим.

— Але ж стосовно нього ти зі мною не погодився!

— Те, як ти розповідаєш про родину. Твої історії про них. Те, що ти живеш так далеко від них і влаштовуєш власне життя. Це ж неймовірно цікаво!

Петті ніколи не зустрічала хлопця, який би так очевидно був закоханий у неї. Звичайно, підтекст таких розмов був очевидний: Волтер просто хотів прибрати її до рук. Та чим більше часу вона проводила з ним, тим частіше відчувала, що навіть хоча вона не була милою — чи, мабуть, саме через те, що вона не була милою,