Читати книгу - "Свобода"

— То які саме наркотики? — запитав батько.

— Е-е-е, гера, — пробуркотіла Елайза.

— Героїн, травичка, алкоголь. Іще що? Було щось іще?

— Іноді кокаїн. Зараз менше стала нюхати.

— Ще?

— Ні, це все.

— А як Щодо твоєї подруги? Вона теж приймає?

— Ні, вона крута баскетбольна зірка, — відповіла Елайза. — Я вже Казала це сто разів. Вона крута й дуже правильна. Вона просто дивовижна.

— Вона знала про тебе?

— Ні, я сказала їй, що в мене рак. Вона нічого не знала.

— Як довго це продовжувалося?

— З Різдва.

— Так вона повірила тобі. Ти старанно розробила цю брехню, і вона повірила тобі.

Елайза захихикала.

— Так, я вірила їй, — спробувала втрутитися в розмову Петті.

Батько навіть не подивився на неї.

— А це що? — запитав він, беручи в руки блакитний альбом.

— Це — мій альбом про Петті, — відповіла Елайза.

— Схоже на нав’язливу ідею, — сказав батько матері.

— То вона сказала, що піде від тебе, — продовжила мати, — а тоді ти пообіцяла вбити себе.

— Щось таке, — визнала Елайза.

— Дійсно нав’язлива, — прокоментував батько, гортаючи сторінки.

— Ти справді хотіла удатися до суїциду? — спитала мати. — Чи то була просто погроза, щоб твоя подруга не залишила тебе?

— Переважно погроза, — відповіла Елайза.

— Переважно?

— Добре, я не мала таких намірів.

— Але ти ж розумієш, що ми маємо поставитися до цього дуже серйозно, — сказала мати. — У нас немає вибору.

— Знаєте, я, мабуть, піду, — сказала Петті. — У мене завтра заняття.

— Який саме рак ти вигадала для себе? — спитав батько. — Якого органу?

— Сказала, що в мене лейкемія.

— У крові, значить. Вигаданий рак у крові.

Петті виклала з кишені наркотики просто на подушку, що лежала на кріслі.

— Це я залишу тут, — сказала вона. — А мені справді час іти.

Батьки подивилися одне на одного, потім на неї й кивнули.

Елайза підвелася на дивані:

— Коли я побачу тебе? Завтра?

— Ні, — відповіла Петті. — Я так не думаю.

— Зачекай! — Елайза підскочила й схопила Петті за руку. — Я все зіпсувала, але я виправлюся, і тоді ми знову побачимося, домовилися?

— Домовилися, — збрехала Петті, коли батьки забрали Елайзу від неї.

Небо вже стало чистим, температура на вулиці впала майже до нуля. Петті не могла надихатися чистим повітрям, відчуваючи, як воно заповнює її легені. Вона вільна! Вільна! Як би вона хотіла повернутися на майданчик та зіграти із Каліфорнійським університетом. Навіть о першій ночі, навіть на пустий шлунок — тепер вона була готова до перемоги. Вона збігла вулицею, на якій жила Елайза, у щирому захваті від власної свободи, в її вухах уперше, трьома годинами пізніше, по-справжньому зазвучали слова тренера, слова про те, що це просто одна гра, що у всіх трапляються важкі дні, що завтра вона знову стане самою собою. Вона зрозуміла, що віддаватиме себе спорту та розвитку власних навичок більше, сильніше; частіше ходитиме до театру із Волтером; зможе сказати матері: «Це просто чудові новини — сама „Учасниця весілля“!». Вона готова стати кращою в усьому. Через цей захват вона бігла, не дивлячись під ноги, тому не помічала тьмяного льоду на тротуарі, доки її ліва нога не поїхала уперед і не Переплелась із правою. Коліно хруснуло, і вона розтяглася на землі.

Мало що можна розповісти про наступні шість тижнів. Вона перенесла дві операції (друга була спрямована на виведення інфекції, що оселилася в нозі після першої) і стала асом у ходінні з милицями. Мати прилетіла до неї перед першою операцією і ставилася до співробітників лікарні так, ніби вони були середньозахідними мужланами дуже сумнівного розуму, тому Петті мала вибачатися за неї та бути ще більш лагідною з усіма, ніж до цього. Коли з’ясувалося, що Джойс, можливо, була права, коли не довіряла тим лікарям, Петті прикро так засмутилася, що повідомила їй про другу операцію лише за день до неї. Вона переконала Джойс, що немає жодної потреби знову прилітати — у неї купа друзів, і вони доглянуть за нею.

Волтер Берґланд навчився ще від матері, як потрібно поводитися із хворими жінками, тому скористався перевагою втрати свободи руху Петті для того, щоб знову долучити її до свого життя. Він з’явився наступного дня після першої операції з чотирифутовою норфолкською ялинкою і припустив, що жива рослина їй сподобається більше, ніж зрізані квіти, які дуже недовго живуть. Після того він бачився із Петті майже кожного дня, за винятком вихідних, коли він їздив до Гіббінга, щоб допомагати батькам; також він швидко підкупив її подруг з команди своєю приємністю. Її некрасиві друзі дуже цінували в ньому вміння слухати, в той час як інші хлопці цінували лише вроду; а Кеті Шмідт, її найрозумніша подруга, оголосила, що Волтер настільки розумний, що зможе працювати навіть у Верховному суді. Для дівчат, які виросли у світі спорту, було досить новим дружити з хлопцем, у присутності якого почуваєшся природно та розслаблено; хлопцем, з яким можна зависати в кімнаті відпочинку під час перерв між заняттями та який може бути з дівчатами заодно. Всі розуміли, що він закоханий у Петті, і всі, окрім Кеті Шмідт, погоджувалися, що то було просто прекрасно.

Кеті, як уже зазначалось раніше, дивилася глибше.

— Ти ж не дуже й закохана в нього, так? — запитала вона.

— Я щось відчуваю до нього, — відповіла Петті. — Але не знаю, що це.

— Так ви... ви не...

— Ні! Нічого такого. Не треба мені було розповідати йому про те, що мене колись згвалтували: Він весь затрясся, коли я розповіла. Він був такий... ніжний та... співчуваючий... та сумний. А тепер він ніби чекає на письмовий дозвіл чи на перший крок з мого боку. Та й милиці в цьому сенсі не дуже допомагають. Узагалі, у мене таке відчуття, ніби за мною всюди ходить дуже милий дресирований песик.

— Не дуже добре, — відізвалася Кеті.

— Так, ти права. Але я не можу позбавитися його,