Читати книгу - "Хірург"

Там, на встеленому парчею ложі, її ще раз осквернили. Шість разів шість чоловіків передавали її тіло одне одному, як шматок м’яса. Коли все закінчилося, коли чоловіки задовольнилися, її розтягнули біля покійника. Двоє чоловіків тримали її ноги, двоє – руки, а Янгол Смерті обв’язав її шию мотузкою. Коли чоловіки міцно затягнули мотузку, Янгол заніс широкий кинджал і встромив його в груди дівчини.

Раз за разом опускаючись, лезо розбризкувало кров, як чоловіки розбризкують своє сім’я. Кинджал впивався в м’яку плоть, відтворюючи сцену попереднього насилля.

Звірячі ігрища, кульмінацією яких стала смерть».

* * *

– Вона потребує значного переливання крові і плазми, – сказала Кетрін. – Нам вдалося стабілізувати її тиск, однак вона досі без тями і підключена до апарату штучного провітрювання легень. Вам треба набратися терпіння, детективе. Будемо сподіватися, що вона прокинеться.

Кетрін і детектив Кроу стояли біля скляного вікна палати Ніни Пейтон у відділенні реанімації й спостерігали за трьома лініями, що пробігали серцевим монітором. Кроу чекав під дверима операційної, коли пацієнтку вкотили туди на каталці, потім стояв біля неї в післяопераційні палаті, згодом супроводжував її до відділення реанімації. Але він не просто захищав її. Йому кортіло отримати її свідчення, і протягом кількох останніх годин він усім набридав, вимагаючи нової інформації про її стан, і тинявся туди-сюди біля її палати.

І зараз уже вкотре повторював питання, яким докучав від ранку:

– Вона виживе?

– Усе, що я можу сказати: її життєві показники стабільні.

– Коли я зможу з нею поговорити?

Кетрін втомлено зітхнула.

– Здається, ви не розумієте, у якому критичному стані вона до нас поступила. Вона втратила майже третину крові ще до того, як потрапила в операційну. Можливо, її мозок погано функціонує від такої втрати крові. Коли і якщо взагалі, вона отямиться, цілком можливо, нічого не пам’ятатиме.

Кроу глянув крізь скло до палати.

– Тоді нам від неї ніякої користі.

Кетрін дивилась на нього з неприязню, яка щосекунди тільки посилювалася. Ніна Пейтон хвилювала його тільки як свідок, якого можна використати. Він називав її жертвою або свідком і жодного разу за весь ранок не назвав її імені. Він дивився на неї крізь скло і бачив не жінку, а лише спосіб закрити справу.

– Коли її переведуть з реанімації? – запитав він.

– Ще занадто рано про це говорити.

– Чи можна перевести її до приватної палати? Якщо ми замкнемо двері й обмежимо кількість персоналу, ніхто не дізнається, що вона нічого не розказала.

Кетрін добре знала, до чого він хилить.

– Я не дозволю використовувати свою пацієнтку як наживку. Вона має залишатися у відділенні реанімації для цілодобового нагляду. Бачите ці лінії на моніторі? Це її ЕКГ[39], центральний венозний та артеріальний тиск. Я мушу бачити будь-які зміни її стану. І це єдине місце, де я маю таку змогу.

– Скількох жінок ми зможемо врятувати, якщо зупинимо його зараз? Ви думали про це? З усіх людей, докторе Корделл, саме вам добре відомо, що довелося пережити цій жінці.

Вона заціпеніла від люті. Він вдарив у її найболючіше місце. Те, що зробив з нею Ендрю Капра, було таким особистим, таким інтимним, що вона не могла говорити про це навіть зі своїм батьком. Детектив Кроу роз’ятрив її рану.

– Вона може бути нашим єдиним шансом спіймати його, – продовжив Кроу.

– Не змогли вигадати нічого кращого? Будете використовувати непритомну жінку як приманку? Наражатимете на небезпеку інших пацієнтів, запрошуючи сюди убивцю?

– Звідки вам знати, що його вже тут немає? – кинув Кроу, розвернувся і пішов.

«Вже тут». Кетрін незчулась, як почала озиратися навколо. Вона побачила медсестер, які снували поміж пацієнтами. Групку хірургів, що зібралися навколо моніторів. Працівника лабораторії з тацею пробірок для аналізів крові та шприців. Скільки людей заходять і виходять з лікарні кожного дня? Скількох із них вона добре знала? Нікого. Ендрю Капра показав їй, що ніколи не можна знати напевне, що ховається в людському серці.

Її гукнув черговий:

– Докторе Корделл, вас до телефону.

Вона підійшла до сестринського посту і взяла слухавку.

Телефонував Мур.

– Я чув, що ви витягли її з того світу.

– Так, вона досі жива, – різко відповіла Кетрін. – І ні, вона досі не говорить.

Запала мовчанка.

– Я так розумію, що зателефонував невчасно.

Вона опустилась на стільця.

– Вибачте. Я щойно розмовляла з детективом Кроу, і зараз у мене не найкращий настрій.

– Він часто так впливає на жінок.

Обоє засміялися втомленим сміхом, який стер усю ворожість між ними.

– Як ви, Кетрін? Тримаєтесь?

– Було кілька критичних моментів, але гадаю, нам вдалося стабілізувати її стан.

– Я маю на увазі вас. Як ви почуваєтесь?

Це було щось більше, ніж просте запитання. Вона відчула в його голосі непідробну тривогу і не знала, що відповісти. Але їй було надзвичайно приємно, що хтось дбає про неї, і від його слів вона аж зашарілася.

– Ви ж не підете додому, правда? – запитав Мур. – Доки не поміняють усі замки.

– Це мене так дратує. Він відібрав у мене єдине місце, де я почувалася в безпеці.

– Воно знову стане безпечним. Я подбаю про те, щоб сьогодні поміняли замки.

– У суботу? Та ви чарівник.

– Ні. Просто я маю велику колекцію візиток.

Вона подалася вперед, напруга поступово відпускала її тіло. Навколо неї кипіла робота, а всю свою увагу Кетрін зосередила на цьому чоловікові, чий голос заспокоював, додавав їй упевненості.

– А як ви? – запитала вона.

– Боюся, мій робочий день тільки починається. – Невеличка пауза, доки він відповідав на чиєсь запитання, до якого пакета класти докази. До неї долітали далекі голоси його співробітників. Вона уявила його в спальні Ніни Пейтон, а навколо – жахливі докази скоєного злочину. Утім, його голос був спокійним.

– Ви зателефонуєте, щойно вона прокинеться? – запитав Мур.

– Детектив Кроу кружляє тут, як стерв’ятник. Упевнена, що він дізнається про це навіть швидше від мене.

– Як думаєте, вона прокинеться?

– Чесно? – сказала Кетрін. – Я не знаю. Я повторюю це детективу Кроу, а він і далі про це питає.

– Докторе Корделл? – То була медсестра Ніни Пейтон, вона кликала її з палати. Її голос не на жарт стривожив Кетрін.

– Що сталося?

– Ви маєте це побачити.

– Щось трапилося? – запитав Мур.

– Заждіть хвильку. Мушу дещо перевірити. – Вона відклала слухавку і пішла до палати.

– Я якраз обмивала її, – сказала медсестра. – Її привезли з операційної всю в крові. Коли