Читати книгу - "На інших вітрах"

на конях, це забрало б набагато більше часу. А Онікс, будучи чарівником, міг подбати про те, щоб погода сприяла подорожі. Він також повинен був позбавити мандрівників від несподіваних зустрічей і перешкод і захистити їх від будь-яких можливих бід — крім, зрозуміло, полум'я, що вивергалося драконами. Якби вони дійсно зіткнулися з драконами, то опинилися б зовсім беззахисними. Тоді єдина надія була би на Техану.

Напередодні, влаштувавши раду зі своїми помічниками і офіцерами охорони, Лебаннен швидко прийшов до висновку, що немає ніякої можливості ні воювати з драконами, ні захистити від них поля і селища: стріли проти них зовсім марні, щити не рятують. Він знав, що лише найбільшим магам дано часом перемогти дракона, але у нього на службі такого мага не було, і він не знав, чи залишився на світі хоч один такий маг. Однак він, король, зобов'язаний був захистити свій народ! І він не бачив іншого способу, окрім спроби переговорів.

Його особистий слуга був вражений, коли Лебаннен сам відправився до Тенар і Техану, а не послав когось за ними. Слуга вважав, що король має право наказати будь-якому з'явитися до нього. «Тільки не тоді, коли король збирається просити цю людину про допомогу», — сказав слузі Лебаннен.

Коли здивована покоївка впустила його в покої Тенар, він смиренно спитав, чи не можна йому переговорити з Білою Пані, а також з Жінкою з Гонта. Втім, під такими іменами Тенар і Техану були відомі всім — і в палаці, і в усій столиці. Те, що обидві дозволяли всім відкрито називати їх Справжніми іменами, як це робив і сам король, було такою рідкістю, таким відхиленням від правил і звичаїв, від норм власної безпеки і понять про чесноти, що, навіть знаючи їх імена, люди вимовляли їх вголос неохоче, вважаючи за краще обходитися евфемізмами.

Зрозуміло, обидві жінки до Лебаннена тут же вийшли і стали розпитувати про причини настільки раптової появи. Він швидко переказав всі останні новини і звернувся до Техану:

— Можливо, тільки ти, Техану, єдина у всьому королівстві, можеш мені допомогти, якщо зумієш закликати до себе цих драконів, як колись закликала Калессіна, маючи над ними якусь владу. Якщо ти зможеш поговорити з ними, то запитай: чому вони воюють з моїм народом? Зможеш?

Молода жінка, почувши його слова, здригнулася і відвернулася, ніби шукаючи захисту у матері.

Однак Тенар не стала ні обіймати, ні захищати її. Вона стояла нерухомо і мовчала. А потім сказала:

— Техану, колись давно я сказала тобі: коли до тебе звертається король, ти повинна відповідати. Тоді ти, правда, була ще дитиною і мене все-таки не послухалася. Але тепер ти вже не дитина.

Техану злякано відступила від них, опустила голову, як винувата дитина, і ледь чутно відповіла своїм хрипким голосом:

— Але я не можу їх покликати. Я їх не знаю.

— А Калессіна ти покликати можеш? — запитав Лебаннен.

Техану похитала головою.

— Калессін занадто далеко, — прошепотіла вона. — Я не знаю де.

— Але ж ти — дочка Калессіна! — сказала Тенар. — Невже ти не можеш просто поговорити з цими драконами?

З нещасним виглядом Техану прошепотіла:

— Не знаю…

— І все ж, Техану, якщо є хоч найменший шанс, що вони стануть тебе слухати, — сказав Лебаннен, — то я благаю тебе: спробуй використати цей шанс! Зрозумій, я не в силах боротися з ними. І я не знаю їхньої мови, щоб з ними поговорити і дізнатися, чого вони хочуть від нас, ці істоти, здатні знищити мене одним своїм подихом, одним поглядом. Будь ласка, якщо зможеш, поговори з ними! Заради мене, заради нас усіх. Техану довго мовчала. Потім так тихо, що Лебаннен ледь розчув її, промовила:

— Добре.

— Тоді готуйся до подорожі. Ми відпливаємо о четвертій. Мої люди доставлять тебе на корабель. Спасибі тобі! І тобі теж спасибі, Тенар! — Лебаннен на мить стиснув її руку в своїй, але лише на мить: перед від'їздом у нього було ще багато турбот.

Коли він примчав на пристань, тендітна фігурка в плащі з капюшоном вже виднілася біля сходнів. Останній кінь, якого треба було ввести на палубу, хропів і впирався, боячись води і незнайомої обстановки, а Техану, схоже, вела з конюхом якісь переговори. Потім вона просто взяла коня за вуздечку, щось йому шепнула і спокійнісінько піднялася з ним на палубу.

Корабель — це той же маленький і густонаселений будинок, так що Лебаннен, вийшовши на палубу вже після опівночі, випадково почув, як на кормі тихо перемовляються двоє конюхів.

— Вірна у дівчини рука, — сказав один, а другий, судячи по голосу, більш молодий, підтвердив:

— Та вже справді. Тільки дивитися на неї страшно, правда?

— Ну, якщо коні проти неї нічого не мають, — заперечив перший, — то й добре. А тобі навіщо на неї дивитися?

І другий прошепотів:

— Не знаю. Але всі дивляться і я дивлюся!

А коли вони вже їхали верхи від піщаних берегів Онневи, піднімаючись в гору, при першій же можливості Тослу нагнав Лебаннена і поїхав з ним поруч.

— Значить, вона ніби нашим перекладачем буде, вірно? — запитав він.

— Якщо зможе.

— Що ж, в такому разі вона куди сміливіша, ніж я думав. Якщо з нею в перший раз трапилося таке, то ж може статися і знову.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Її ж трохи до смерті не спалили!

— Так, тільки це був не дракон.

— А хто ж?

— Люди. Її батьки.

— Ох, та хіба таке можливо? — скривився здивований Тослу.

— Волоцюги, злодії, що з них взяти. А їй тоді було років п'ять. І нікому не відомо, що вона там накоїла, тільки скінчилося все це тим, що батьки побили її до напівсмерті і всунули у ще палаюче вогнище на стоянці. А потім спокійно пішли, думаючи, що вона або вже мертва, або скоро помре і всі вважатимуть це просто нещасним випадком. І втекли! А сільські жителі її знайшли, і Тенар взяла її до себе.

Тослу почухав за вухом.

— Яка мила історія про людську доброту! То значить, вона Верховному Магу не рідна дочка? Але в такому разі поясни: чого це всі твердять, що вона, мовляв, драконячий приплід?

Колись Лебаннен чимало їздив по морях разом з Тослу, бився з ним пліч-о-пліч під час облоги Соррі і знав його як хороброго, кмітливого і холоднокровного чоловіка. І коли грубість Тослу змушувала його червоніти, він звинувачував