BooksUkraine.com » Дитячі книги » Чарівне горнятко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівне горнятко"

143
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чарівне горнятко" автора Степан Далавурак. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 73
Перейти на сторінку:
тебе музики…

— Чому не буде? — засмутився чорт.

— У тебе пальці криві, як коріння старої верби.

— А що робити?

— Треба виправляти.

— То виправляй, бо не пущу додому.

— Ади, який ти є!.. Виходить, дуже хочеш навчитися грати. Я таких люблю. Ходи зі мною, — відповів музика, бо знав, що чорт не дасть йому життя.

Зайшли вони в гущавину лісу, де якісь люди рубали дерева.

Музика сказав:

— Ти, чорте, вкради сокиру, а я тебе зачекаю отут під кущем.

— Зараз найгостріша сокира буде твоєю! — і чорт зник у корчах. Через якусь мить приніс три сокири, кинув перед музикою й промовив:

— Вибирай, яку хочеш.

Музика взяв сокиру, підійшов до зрубаного дуба, зробив велику розколину й забив клин.

— Пхай пальці в розколину! — сказав чортові.

Чорт покірно запхав туди пальці, а музика вибив клин. Дерево так стиснуло пальці, що чорт заверещав не своїм голосом.

— Потерпи так цілий день. Увечері прийду і вчитиму тебе грати… — Музика взяв скрипку під пахву і подався далі своєю дорогою.

Чорт терпів-терпів, а потім став виривати пальці. Нарешті підняв стовбур і вдарив ним об землю. Але з болю так заверещав, що почули у самому пеклі. Позбігалися чорти.

— Хто тобі запхав туди пальці?

— Та, ади, Сам запхав. Чорти засміялися з дурня.

— Ну, коли ти сам запхав, то сам і витягай… І розійшлися хто куди.

СЛУЖБА ЗА ТРИ КОРЖИКИ[47]

Були собі чоловік і жінка. Жили дуже бідно. Чоловік ходив до пана робити і за те йому дещо перепадало. Одного разу сказав жінці:

— Завтра йду рубати ліс. Поклади мені щось у торбину, аби-м пообідав і повечеряв. Робота тяжка — треба раз по раз гепати сокирою і довбнею.

Жінка спекла три коржики й поклала йому в тайстру. Чоловік прийшов до лісу, коли ще було темно. До ранку добре наробився й зголоднів. Узяв собі тайстрину, хап — а в ній нема нічого.

— Жінка, відай, забула дати коржики, — сказав і взявся знову до роботи.

Цілий день рубав, пиляв, зносив дрова, складав їх у стоси. І був такий голодний, аж світився. Увечері ледве-ледве ноги приволочив додому.

А тим часом на пеньку сидів малий Антипко і їв, аж махав вухами. До нього підійшов старий дідько й спитав:

— Що ти тут робиш?

— Їм.

— Що їси?

— Коржики.

— Звідки маєш?

— Украв.

— У кого?

— У того бідного чоловіка, що рубав тут ліс.

Старий дідько розгнівався. Схопив Антипка за вухо і закричав:

— Я ж тебе посилав красти не до бідного, а до багатого!..

— Я йшов до багатого й не винен, що здибав бідного на дорозі,— відповів Антипко.

— Не винен? Ти ще й брешеш? Іди до бідного чоловіка і за три коржики маєш йому служити три роки!

Антипко скривився, трохи поплакав і перестав, бо в старого дідька така вдача: як сказав слово, то ніби втяв попри саму шкіру. Треба йти найматися на службу. Перекинувся у хлопця, зайшов до чоловіка, став на порозі й поклонився.

— Чого прийшов, хлопче?

— Найматися.

Бідняк витріщив очі:

— До мене? Йди до дідька! Я й сам не маю їсти.

— Дідько прислав мене до вас. Я буду їсти те, що ви їсте.

Хлопець стояв і посміхався. Бідний трохи пом'як.

— Та я сам не маю в що себе вбирати.

— Я буду ходити в цім, що на мені.

Чоловік розвів руками:

— Хто послав на мою голову такого напасника?

Старий дідько…

— Не жартуй зі мною, хлопче, — повеселішав чоловік. — Лягаймо спати, а завтра увидимо, що нам робити.

Хлопчина ліг на лаву, поклав собі під голову кулак і заснув.

Вранці жінка встала й бідкається, що їй зварити на сніданок. Коли глип — в кутку стоїть мішок з білою мукою, кошик яєць, макітра з сиром і великий гладун сметани. Жінка аж сплеснула в долоні, так здивувалася. Розбудила чоловіка й каже:

— Дивися, що в нас є…

Чоловік протер очі, довго розглядав оте добро й промовив:

— У цій хаті зроду не було такого багатства.

Хлопець спав і гадки ні про що не мав. Коли господиня зварила пирогів, чоловік розбудив хлопця:

— Вставай снідати, бо час на роботу.

Після сніданку взяли пилу й дві сокири і пішли рубати ліс.

Робота добре йшла. Хлопець махне сокирою — одразу дуба звалить. Бідняк аж рота роззявляв. Жінка принесла обідати й не повірила, що вони стільки зрубали. До вечора увесь панський ліс був складений у стоси. Бідняк взяв добрі гроші.

Минали дні, тижні, місяці. Йшов рік за роком. Бідняк добре ґаздував з тим хлопцем. Навіть доробився, що вже не бідував. Полюбив свого наймита — не міг без нього з'їсти і кавалка хліба.

Як закінчилися три роки, хлопець щез, гейби у воду впав. Більше не вертався. Через це мушу і я кінчати свою казку.

ПРО ЛЮЦИПЕРЧИНУ ДОНЬКУ[48]

Давно-предавно, ще за панщини, жили в однім селі чоловік і жінка, що мали сина Герасима. Вдень і вночі, в будень і свято працювали на панських ланах, спини не розгинали. Дідич дав за то кавальчик поля, аби мали де посіяти трохи кукурудзи. Минули роки, чоловік тяжко заслаб. Коли почув, що костомаха стоїть за плечима, покликав сина й каже:

— Умираю, сину. Не зазнав-им добра на землі. Лишаю тобі тільки оцю дрантиву хатку і трошки того поля, аби-сь мав кулешу на обід. Варуйся панської ласки і людської ненависті.

Герасим поплакав і поховав тата. Потім гарував на панщині, аж піт йому очі заливав. Одної неділі пішов на свій кавальчик поля. Ходить, дивиться… Раптом у кукурудзі зарохкала свиня.

— Чого ти, помийнице, залізла в мою кукурудзу шкоди робити? — крикнув.

— Рох-рох-рох! — відповіла свиня.

Герасим вимкнув кукурудзяну і — трась її по спині.

— Я тебе запру до карника і триматиму доти, поки твій господар не заплатить за шкоду.

Свиня не впиралася, побігла перед ним. Герасим ледве встигав за нею. Запер її до карника. Тримає день, другий, та ніякий ґазда не приходить. Не хочуть, думав, поповнити шкоду. Нарешті йому набридло чекати. Вирішив вигнати свиню на вулицю, аби не сиділа голодна, — і кінець гризоті!

Пішов він до карника, отворив дверці, а там, замість свині, сидить і всміхається дівчина. Така файна, що парубок аж рота роззявив.

— Добрий з тебе ґазда, — сказала дівчина. — Тримаєш свиню в кучі і навіть пійла не даєш.

— Та я не знав… Вона, ади, шкоди наробила. А ти хто така будеш?

— Я — Марійка.

— Чого тут сидиш?

— Чекала-м, аби-сь випустив.

— І куди

1 ... 32 33 34 ... 73
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівне горнятко"