Читати книгу - "Твори. Том 1"

Розалія, теж захоплена якимсь гарячковим бажанням говорити, якоюсь потребою розповісти все, відняла руки від обличчя:

— Хіба я знаю? Це було в той день, як він уперше тут обідав, коли він прийшов до мене в мою кімнату. Він сховався на горищі. Я не сміла кричати, щоб не наробити скандалу. Він ліг зі мною; я сама не знаю, що тоді робила; він же робив усе, що хотів. Я мовчала, бо дуже він мені сподобався.

— Ну, а твоя… твоя дитина… від нього? — скрикнула Жанна.

Розалія заридала.

— Так, пані.

І обидві замовкли.

Чути було тільки схлипування Розалії та баронеси.

Пригнічена всім цим, Жанна теж відчула на очах сльози, що беззвучно потекли по її щоках.

Дитина її служниці мала того ж самого батька, що й її власна! Її гнів стих. Вона почувала, Що її охопив безпросвітний, глибокий, безмірний відчай.

І зміненим, зм’якшеним голосом, яким говорять жінки, коли плачуть, вона запитала знову:

— А як ми повернулися… звідти… з подорожі… коли це відновилося?

— У… у перший же вечір він прийшов до мене… — пробурмотіла служниця, зовсім звалившись на підлогу.

Кожне її слово розривало Жаннине серце. Виходить, першого ж вечора, після повернення до Пепля, він покинув її заради цієї дівчини. Ось чому він залишив її спати саму.

Тепер Жанна знала вже досить і не хотіла більше знати нічого.

— Геть, геть звідси, — закричала вона. Та пригнічена Розалія не поворухнулась, і Жанна звернулась до батька:

— Виведи, забери її геть!

Але кюре, що досі мовчав, визнав нагоду зручною, щоб виголосити маленьку проповідь.

— Дуже погано те, що ти вчинила, доню моя, дуже погано, і Бог не простить тобі цього гак легко. Згадай про пекло, що чекає тебе, коли ти не виправиш надалі своєї поведінки. Тепер, коли ти маєш дитину, тобі треба шануватися. Пані баронеса безумовно зробить що-небудь для тебе, а ми підшукаємо тобі чоловіка…

Він говорив би ще довго, але барон, знову схопивши Розалію за плечі, підняв її, дотяг до дверей і, наче торбу, викинув у коридор.

Тільки-но він повернувся, блідіший від дочки, як кюре почав знову:

— Що ви хочете? Вони всі тут такі, чиста біда, але нічого не вдієш, і треба вже бути поблажливим до людських слабостей. Вони ніколи не виходять заміж, не ставши перед тим вагітними, ніколи, пані. Це вже, як то кажуть, місцевий звичай, — додав він з усміхом і потім продовжував обуреним тоном:

— Навіть діти, і ті часом грішать цим. Я сам торік спіймав на кладовищі двох маленьких учнів — хлопчика і дівчинку. Я повідомив батьків, і знаєте, що вони мені відповіли? «Що ж ви хочете, пане кюре, це ж не ми навчили їх цієї розпусти, і ми тут нічого не можемо вдіяти». Ось, пане, і ваша служниця вчинила, як і інші…

Але барон, тремтячи від обурення, перепинив його:

— Вона? Яке мені діло до неї? Але Жюльєн, ось хто обурює мене. Його вчинок безчесний, і я заберу від нього дочку.

І він почав ходити по кімнаті, все більш розпалюючись і гніваючись:

— Це підло зрадити так мою дочку, підло. Він розпусник, негідник, цей чоловік, він мерзотник, і я скажу йому це, я надаю йому ляпасів, я заб’ю його своєю палицею!

Але священик повільно почав нюхати з табакерки, сидячи коло баронеси, яка все ще плакала, і мав намір до останку дограти свою роль миротворця:

— Слухайте, пане барон, між нами кажучи, він зробив, як роблять усі. Чи багато знаєте ви незрадливих чоловіків?

І він додав з лукавою добродушністю:

— Знаєте, б'юсь об заклад, що ви самі теж мали які-не-будь пригоди, признайтеся по щирості, хіба ж не так?

Барон збентежено спинився перед священиком, який продовжував:

— Авжеж, ви робили, як і всі. Хто знає, може, й ви колись спокусилися такою покоївочкою, як ця. Кажу вам, що так роблять усі. І ваша дружина через це не була ні менше щасливою, ні менш любимою, чи не так?

Розгублений барон не міг зрушити з місця.

Хай йому чорт, це правда, що й він робив так само і навіть часто, щоразу, як траплялась нагода; і він так само не шанував родинного вогнища, не пропускаючи й покоївок своєї дружини, якщо вони були гарненькі. Чи був і він через це негідником? Чому суворо засуджує поведінку Жюльєна, тим часом як сам ніколи навіть і не помислив, що його власна поведінка могла вважатися злочинною?

А на вустах баронеси, яка все ще схлипувала, промайнув ледве помітний усміх від згадки про пустощі свого чоловіка, бо вона належала до породи тих сентиментальних людей, лагідних та добродушних, для яких любовні пригоди становлять частину існування.

Жанна, зовсім знесилена, лежала горілиць з розплющеними очима, безсило розкинувши руки, і сумно віддавалася своїм думкам. їй пригадалась одна фраза Розалії, що ранила душу, ножем краяла серце: «Я мовчала, бо дуже він мені сподобався».

їй він теж сподобався, і тільки через це врна віддалась йому, зв’язала з ним усе своє життя, зреклася всіх надій, усіх сподіваних бажань, невідомого майбутнього. Вона кинулася в цей шлюб, у цю безодню, щоб зазнати нещастя, журби, розпачу, через те тільки, що, як і Розалії, він їй сподобався.

Двері відчинились від несамовитого удару. Появився розлючений Жюльєн. Помітивши Розалію, що ридала на сходах, він прийшов довідатись про все, розуміючи, що тут щось затівають і що служниця, напевно, проговорилася. Побачивши кюре, він наче прикипів до місця._

— Що це? В чім річ? — запитав він тремтячим голосом, але зовні спокійно.

Барон, ще недавно такий рішучий, не зважувався нічого Сказати, боячись, щоб зять не відповів доказами кюре і не послався на його власний приклад. Матуся плакала ще голосніше, а Жанна, спершись на руки і важко дихаючи, дивилась на того, хто завдав їй такої нестерпної муки. Нарешті вона промовила:

— Річ у тому, що ми тепер знаємо все, ми знаємо про всі ваші ганебні вчинки з того часу… з того часу, як ви вперше ввійшли в цей дім… Річ у тому, що дитина цієї служниці ваша, як… як… і моя дитина… Вони будуть братами… — І такого болю завдала їй ця згадка, що вона впала на постіль і нестримно заридала.

Жюльєн стояв вражений, не знаючи, що казати, що робити. Тоді кюре втрутився знову:

— Ну, ну, не слід так побиватись, моя молода пані, будьте розважливі.

Він