Читати книгу - "Селище на озері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чом же так? — усміхаючись, мовила мати.
— Які це наречені! Вони для Уомі однаково що камінь.
— Ще є дівчата. Ти не всіх бачив.
Уомі тільки рукою махнув.
Гунда сіла поряд і взяла його за руку. Уста її ворушились, наче вона хотіла щось сказати.
...Коли човен Уомі відчалив од пристані Ку-Піо-Су, Гунда хотіла провести синів тільки на один перехід. Пропливти з ними до першої зупинки, переночувати біля похідного багаття, поглянути на них востаннє та й повернутися назад. Але під час першої ночівлі вона подумала: «А чому б не провести їх ще трохи?» Під час другої ночівлі ця думка знову заволоділа нею. Вирішили їхати разом ще один перегін. Третьої ночі Гунда прокинулася й почала сміятися. Нікуди вона не поїде від синів. Навіщо їй повертатися до Ку-Піо-Су? Вона повернеться туди, але тільки разом з Уомі й Текту.
Ная та Кунья, почувши це, сплеснули руками. Вони також поїдуть із весільною дружиною. Вони будуть разом з Гундою.
Відтоді протягом усієї довгої мандрівки Гунда, Ная і Кунья ділили з чоловіками всі злигодні й труднощі походу. Часом це було нелегко. Доводилося терпіти холод і зливи. Траплялося, й голодували. Сила-силенна комарів, гедзів та лісової мошви не давали спокою ні вдень ні вночі. Та все це було для Гунди ніщо. Зате вона щодня бачила своїх синів, розмовляла з ними. Ночами Гунда прокрадалась до своїх близнят, що спали богатирським сном. Світанок не раз заставав її в головах похідного ложа Уомі.
УКЛАДАННЯ ДРУЖБИДругого дня старші дружинники прихопили подарунки й подалися в Селище-на-Палях. На веслах сиділи Уомі й Текту.
Дружинники ввійшли в селище без зброї і запитали, як знайти хижу Йолду. Набу взявся провести їх.
Гості обережно ступали по ялинових жердинах, з яких було споруджено поміст, укріплений на товстих палях. Усе цікавило їх — і люди, і житла, але найбільше привертали увагу палі, майстерно забиті в неглибоке дно затоки.
Перед кожною хижею височів стовбур молодої ялинки, поставлений догори корінням. Прикореневе потовщення ялинки вважали за голову духа — охоронця домівки, коріння — то було волосся на тій голові, а жолобок нижче від потовщення — шия.
Ввійшовши до хижі Йолду, гості сіли на встелену оленячими шкурами підлогу. Вони торкнулися пальцями каменів, якими було обкладено домашнє вогнище. Це означало, що прибулий віддає себе на волю господаря і просить його заступництва.
Йолду уважно дивився на гостей. Йому було приємно, що чужоземці, які нещодавно здавалися такими страшними, прийшли до нього самі просити дружби.
Йолду сів навпочіпки біля вогню, вибрав невелику жаринку і, перекидаючи її з долоні в долоню, підкинув так, що вона полетіла до Карася. Карась уловив жаринку й кинув її Сойону, той перекинув Уомі, Уомі — своєму братові, а Текту кинув її назад у вогнище.
Так було укладено дружбу між прибулими гостями і жителями Селища-на-Палях. Відтепер обидві сторони відмовлялися од будь-яких ворожих дій і мали захищати одне одного від першої-ліпшої небезпеки чи ворожого нападу.
Йолду змахнув рукою, і стара жінка поставила перед гостями череп'яне коритце з черепашками та печеною рибою.
Гостям ще не хотілося їсти, але за звичаєм треба було покуштувати частування. Це робилося не лише задля ввічливості. Урочисте трапезування перед домашнім вогнищем вважали жертвоприношенням духові домівки, якому за оселю правила священна патериця позаду вогнища.
Мирна бесіда Йолду з прибулими точилася досить довго, коли це раптом знадвору почувся жіночий лемент — щось, певне, скоїлося.
Всі, хто був у хижі, нашорошились. Чути було, як вулицею біг цілий натовп, лунали вигуки:
— Їдуть! Їдуть!
Йолду разом з гостями вийшов з хижі. Селищани з'юрмилися край помосту, вимахували руками. Всі дивилися туди, де затока зливалася з озером. Із-за зеленого берегового виступу в затоку входила довга низка човнів. Це поверталися чоловіки, відкликані з мису Ідолів.
Човни швидко наближалися до острова. На кожному з них було двоє-четверо гребців, крім керманича, що сидів на кормі й правував човном.
Гребці поспішали. Вони раз у раз озиралися на берег, де розташувався табір чужинців. Коли Йолду підійшов до пристані, перші човни вже причалили, і жінки навперебій розповідали про все, що тут відбувалося.
Прибулі воїни готувалися до запеклої сутички і були дуже здивовані, побачивши в селищі чужинців, які мирно гомоніли з Йолду.
ОГЛЯДИНИЩойно прибулі рибалки з дитячою безпосередністю розглядали чужинців, мацали їхню одежу, зброю, прикраси. Особливо приваблювало їх намисто Уомі з ведмежих зубів та пазурів.
Оглядини було призначено на наступний день.
Розібрані на ніч містки опівдні поклали на місця, і по них із селища рушив натовп людей.
Попереду неквапно йшли сивобороді на чолі з маленьким Йолду. Вони ступали повагом, спираючись на костури. За ними крокували чоловіки. Дехто був озброєний списом, інші несли луки, йшли й зовсім без зброї.
За чоловіками щільним натовпом дріботіли жінки, ведучи за руки дітей. Матері несли малят на руках або на спинах, посадивши їх у шкіряні мішки чи в берестяні кошики.
Останніми йшли дівчата, тримаючи одна одну за руки. З раннього ранку почали вони чепуритися. А деякі ще звечора понашивали клапті білячого хутра на свої кунячі шубки. Дівчата підфарбували червоним суриком щоки, а лоби натерли жовтою охрою. У деяких очі були підведені вуглем, а передні зуби начорнили майже всі — адже це так красиво!
Молоді жінки й дівчата посідали на траві лицем до великого багаття, яке розпалили на луговині.
Навпроти розташувалися молоді, здобуті у весільному поході, жінки дружинників. Вони також одягли на себе всі свої прикраси, хоч і були запнуті, а це свідчило, що вони вже шлюбні жінки.
Діди повсідалися на невеликому горбочку, звідки добре було видно всю луговину.
Дівчата завели сумної пісні, слів якої приїжджі з Ку-Піо-Су майже не розуміли. Потім вони заспівали жвавіше й веселіше, приплескуючи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище на озері», після закриття браузера.