Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"

– Це був не єдиноріг, Ліліано! І ще раз в мій бік звучатиме такий тон, твій біль від бажання вбити мене примножиться болем від печаті. Подивимось хто кого! – Голос змінюється, від сміху там не залишається навіть згадки.

– Чхала я! І вбити тебе буде зовсім не шкода! Ясно! Шаала більше заслуговує на життя, ніж ти!

– Справді? – Фиркає. Нарешті я помічаю, що свідками нашої перепалки стають усі. Ну так, це напевно не гарно, він же Імператор, а я тут його авторитет підриваю. – Озирнись уважніше!

Змушую себе терпіти біль, який поки не схожий на той, що був у першу зустріч після договору. Напевно тоді Едель показував, що мене чекатиме,... і озираюсь. А навколо нас стоять ще єдинороги. Всі білі, тільки у деяких грива не срібна, а золота.

– Що це? – Шепочу.

– Єдинороги.

– Вони, що не какають веселкою?

– Що? – Демоняка від моїх слів забуває про свій статус і взагалі авторитет, та про все, й встає поруч зі мною. – Веселкою?

– Відійди краще. – Ціджу. Він то може страждає втратою пам'яті, а от я ні.

Тут на допомогу прибігає Шаала і Дашка. Обидві встають поруч з нами й дивляться на це прекрасне дійство, поки єдинороги переминають з копита на копито й незадоволено фиркають.

– Єдинороги, – каже один з воїнів, – небезпечні тварини. Вони виглядають прекрасно тільки зовні, а всередині готові затоптати на смерть будь-кого. А якщо торкнутись рога, то ти автоматично віддаєш своє життя йому.

– Урок історії. – Шепоче Даша. – А ти майже не торкнулась....– дивиться на мене.

– Це не важливо. – Відповідає Сеер. – Вони у моїх володіннях не мають права нападати на будь-кого, тим паче, що вони й не звідси. Тож...Шаала...починай.

Кицюня повільно та м'яко крокує колом навколо нас зазираючи Єдинорогам в очі. Вона зачаровує їх. А за нею йде Сеер та проштрикує мечем кожну тварину, від чого та перетворюється на порошок з зірок на траві. Мені шкода, так шкода цих тварин, але напевно Демон має рацію, це ж його світ, не мій.