Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

військовому аеромобілі, закутому в броню. Двох інших машин – сірого схилу та яскраво-жовтої сльози – теж не було. Він сидів на мілині в Лартейні, не маючи уявлення про те, де знаходиться Гвен і що вони з нею зробили. Якби тут був Руарк! Якби він мав машину! Безперечно, він міг би взяти аеромобіль напрокат у Челленджі, якби подумав про це, або навіть на космодромі, коли сюди прилетів. Але він не здогадався. І ось сидить тепер безпорадно на даху на самоті. Навіть скутера в нього нема. Все навколо було червоно-сірим і невимовно нудним. Дерк намагався знайти якийсь вихід, вигадати, де роздобути машину.

Несподівано його осяяло. Фестивальні міста всі виглядали по-різному, але одне в них було спільне: злітно-посадкові майданчики траплялися рідко. Їх було явно замало, щоб забезпечити всіх учасників фестивалю. Це означало, що мала існувати транспортна мережа.

Він підвівся і пішов до ліфта. Спустившись униз, він поспішив у квартиру Руарка, що знаходилася на вежі. Дерк пам'ятав, що бачив там настінний екран. Він знайшов його між двома високими рослинами в глиняних горщиках, гілки яких, покриті чорною корою, досягали стелі. З часу свого прибуття Дерк ніколи не бачив, щоб екран світився. На Уорлорні не було кого викликати на зв'язок і нема від кого чекати виклику. Але він не сумнівався, що на планеті має бути інформаційна мережа. Дерк уважно оглянув подвійний ряд кнопок під екраном і натиснув на одну з них. Екран спалахнув м'яким блакитним світлом, і Дерк полегшено зітхнув. Принаймні система живлення каналів зв'язку працювала.

Одна з кнопок була позначена знаком питання. Дерк натиснув її і був винагороджений: блакитний екран посвітлішав, по ньому попливли рядки інформації, номери численних служб, які стосувалися переважно медичного обслуговування та релігійних обрядів.

Він набрав код інформації про транспорт. Цифри попливли екраном, і в міру їхнього просування надії Дерка танули. Служби прокату аеромобілів були на космодромі та в десяти з чотирнадцяти міст. Усі закриті. Машини покинули Уорлорн разом із гостями Фестивалю. В інших містах раніше працювали судна на повітряних подушках та судна на підводних крилах. Але не тепер. У Маскелі на морі гості могли переміщатися вздовж узбережжя на вітрильних кораблях із Забутої Колонії. Скасовано. Лінії міжміських аеробусів закриті. Атомні стратолайнери з Тобера та гелієві дирижаблі з Ешелліна вивезені. На екрані з'явилася схема ліній швидкісної підземки, що поєднувала космодром з усіма містами. Але всі лінії були забарвлені в червоний колір, а напис унизу говорив, що червоний колір означає: «Відключено. Не функціонує".

Ясно було, що на Уорлорні не залишилося жодних засобів пересування, крім ніг. Та ще й ті машини, які гості привезли із собою.

Дерк з похмурим виглядом стер усі дані і хотів уже вимкнути екран, коли йому на думку прийшла ще одна ідея. Він набрав номер бібліотеки та отримав запитальник та інструкції, користуючись якими, набрав код для слів «желейні діти» та «характеристика», «пояснення», «тлумачення». Після недовгого очікування бібліотека видала йому таку величезну кількість інформації, насиченої історичними, географічними та філософськими подробицями, що важко було відразу розібратися. Дерк швидко переглянув, що простіше, а решту вникати не став. Він дізнався, що словосполучення «желейні діти» є загальноприйнятим найменуванням послідовників псевдорелігійного культу наркотиків із Планети Темновинного Океану. Їх називали так за те, що вони роками жили, не виходячи, у вологих внутрішніх порожнинах кілометрових слимаків, які дуже повільно повзали дном морів. Послідовники культу називали ці творіння Матерями. Матері годували своїх дітей солодкими секреціями, які викликали галюцинації, та шанувалися дітьми, як істоти, наділені свідомістю. Дерк звернув увагу, що віра не забороняла дітям вбивати Мати, коли якість її соків знижувалась, що відбувалося з усіма слимаками при їхньому старінні. Звільнившись від Матері, желейні діти знаходили іншу.

Дерк стер з екрана ці дані запитав інші.

Місто Планети Темновинного Океану на Уорлорні знаходилося на дні штучного озера коло п'ятдесят кілометрів під шаром такої ж води, яка покривала поверхню їхньої рідної планети. Він називався Містом у Беззоряному Басейні. Озеро навколо нього було заселене різними формами життя, привезеними спеціально для Фестивалю Окраїни. Включно з Матерею, поза всяким сумнівом.

З цікавості Дерк знайшов місто на карті Уорлорна. Звичайно, дістатися туди не було жодної можливості. Він вимкнув екран і приніс собі з кухні склянку густого жовтуватого молока якоїсь кімдіської тварини. Зробивши ковток холодного напою з гіркуватим освіжаючим смаком, він нетерпляче забарабанив пальцями по стійці бару. Його занепокоєння зростало, він відчував потребу у дії. Він відчував себе спійманим у пастку, змушеним чекати на чиєсь повернення, не знаючи, хто це буде і що буде далі. У нього було відчуття, що він діяв по чиєму забаганку з того самого моменту, коли його нога ступила на корабель «Страх забутих ворогів». Він прибув сюди не з власної волі. Гвен викликала його, пославши камінь, що говорить, але зустріла не дуже привітно. Він попався в павутиння поєдинків політики та емоцій. Схоже, його вштовхнули туди разом із Гвен, щоб він безпорадно спостерігав за тим, як вирують навколо пристрасті зіткнення різних культур, нічого в них не розуміючи. Він дуже втомився від безцільного очікування.

Несподівано він згадав Крайн-Ламію. Там, на вимітеному вітром посадковому майданчику, стояли два покинуті аеромобілі. Дерк задумливо поставив склянку, витер губи тильною стороною долоні та повернувся до екрану.

Він легко визначив місце розташування злітно-посадкових майданчиків Лартейна. Вони були на дахах всіх житлових веж, а великий громадський гараж знаходився глибоко у скелі під містом. Згідно з міським довідником, у гараж можна було потрапити з усіх дванадцяти підземних ліфтів. Замасковані двері гаража відчинялися назовні в середині прямовисної скелі, що височіла над Громадським Парком. Якщо кавалаанці залишили на планеті якісь машини, то швидше за все вони знаходяться там.

Дерк спустився вниз ліфтом і вийшов надвір. Товстий Чорт минув зеніт і почав спускатися до обрію. Камені мостових, що світяться, були чорними там, де їх погасили промені сонця, але в тіні квадратних ебонітових веж каміння під його ногами світилося м'яким червоним світлом – не яскравим, але помітним. Від нього на тротуар лягали тіні: розпливчасті темні привиди, що незграбно набігали одна на одну. Вони були майже однакові, але надто поспішно тікали з-під його ніг, не встигаючи оживити камінь, що світився. Він побоювався зустрічі з брейтами, але ніхто йому не попався на всьому шляху, хоча один раз він проминув будинок, схожий на житло. Це була квадратна будова з куполоподібним дахом і чорними залізними колонами біля дверей, до однієї з яких був прив'язаний величезний мисливський собака. Її блискучі червоні очі та гладка витягнута морда викликали в пам'яті щура. Тварина гризла кістку, але, коли Дерк порівнявся з собакою, вона підвелася і погрозливо загарчала. Тому, хто мешкав у цьому будинку, гості явно були не до смаку.

Підземні ліфти досі функціонували. Він увійшов у їхню темряву і вийшов у коридор, де Лартейн найбільше схожий на поселення Верхнього Кавалаана. Гучна луна