Читати книгу - "Вальс на прощання"

13

Кліма їхав із Руженою лісовою дорогою і думав, що цього разу прогулянка в розкішному автомобілі не дарує йому бажаного успіху. Ніщо не могло вивести Ружену з її заціпенілої мовчанки, тож сурмач теж не казав ні слова. Коли мовчання вже почало гнітити, він урешті озвався.

— Ти прийдеш на концерт?

— Прийду, — сказала вона, і той концерт став приводом для розмови, що на якусь часину відвернула їх від суперечки. Кліма зробив над собою зусилля і, вирішивши відкласти остаточну розмову з Руженою на вечір, заговорив жартівливим тоном, розповідаючи про лікаря, який гратиме на барабані.

— Сподіваюся, ти чекатимеш мене після концерту, — сказав він. — Як і того разу…

Промовивши ті останні слова, він збагнув, що сказав. «Як і того разу» означало, що після концерту вони пішли кохатися. О Боже, як це він не подумав про таку можливість?

Дивно, але досі йому й на думку не спадало, що з нею можна лягти в ліжко. Руженина вагітність непомітно і нечутно виштовхнула його у позасексуальне почуття страху. Звичайно, він вирішив бути ніжний із нею, цілувати її, гладити і щосили намагався це робити, але то був тільки жест, порожній знак, в якому геть не було зацікавлене його тіло.

Подумавши тепер про це, він вирішив, що та байдужість до Ружениного тіла була найбільшою помилкою, якої припустився він упродовж останніх днів. Авжеж, тепер він цілком це зрозумів (і він гнівався на приятелів, які радили йому не звертати на це уваги): треба ж було переспати з нею! Адже дивна раптова відчуженість, якою огорнулася ця дівчина і яку неможливо було розвіяти, постала внаслідок того, що тіла їхні віддалилися. Відмовившись від дитини, цієї квітки, що розпустилася в Ружені, він гостро відкинув і її вагітне тіло. Тим-то він мав виявити дужчий інтерес до іншого, невагітного тіла. Потрібно було протиставити плідне тіло неплідному і в такий спосіб знайти в ньому спільника.

Отак подумавши, він відчув, як у ньому знову ожила надія. Він обняв Ружену за плечі і нахилився до неї.

— У мене просто серце розривається, коли ми сваримося. Послухай, якось воно все владнається. Головне, ми разом. Ніхто не зможе забрати у нас цю ніч, і вона подарує нам таку ж розкішну втіху, що й тоді.

Одною рукою він тримав кермо, другою обіймав Ружену за плечі, аж відчув, як від дотику до її голої шкіри в ньому прокидається бажання, і зрадів, адже те бажання могло наділити його тією єдиною спільною мовою, якою міг він розмовляти з нею.

— Де ми зустрінемося? — запитала вона.

Кліма усвідомив, що всеньке курортне містечко побачить, із ким він покидає концерт.

Але на це не було ради.

— Як я закінчу, приходь за куліси.

14

Кліма пішов у клуб, щоб ще раз прорепетирувати «Saint Louis' Blues» і «When The Saints Go Marching In», а Ружена занепокоєно роззирнулася довкруги. Перед тим вона декілька разів бачила в дзеркалі заднього виду, що Франтішек їде за ними оддалік на своєму мотоциклі. Але зараз його не було видно.

, Вона почувалася втікачем, за яким полює час. Розуміла, що до завтрашнього дня їй потрібно знати, чого вона хоче, та вона нічогісінько не знала. На всьому білому світі не було жодної душі, якій вона довіряла б. Рідня їй чужа. Франтішек її кохав, але тим-то вона й не довіряла йому (як ото сарна не довіряє мисливцеві). Клімі вона не довіряла, як ото мисливець не довіряє сарні. Колег на роботі вона любила, та нітрохи їм не довіряла (як ото мисливець не довіряє іншим мисливцям). Вона була самотня в житті, а останнім часом ще й мала чудернацького приятеля, якого носила в своєму череві, й одні казали про нього, що це найбільше її щастя, інші стверджували, що зовсім навпаки, а сама вона була байдужісінька до нього.

Вона нічого не знала. Вона була цілком переповнена тим незнанням. Вона була самим незнанням. Не знала навіть, куди оце йде.

Щойно вона поминула шинок «Славія», заклад найнижчого ґатунку в цім містечку, брудну забігайлівку, бо місцевий люд заглядав туди, щоб вихилити кухоль пива і сплюнути додолу. Колись то був найкращий ресторан у місті, й від тієї пори у маленькому садочку лишилися три дерев’яні столики, пофарбовані червоною барвою (фарба вже облущилася) зі стільцями, пам’ять про буржуазні радощі оркестрів на свіжому повітрі, танцювальні вечори і парасольки, що лежали на стільцях. Та що знала про ту пору Ружена, яка прямувала вузеньким місточком теперішності, позбавлена історичної пам’яті? Не могла вона бачити тіні рожевої парасольки, що падала сюди з минулого, а бачила тільки трьох молодиків у джинсах, вродливу жінку і пляшку вина на столику без скатертини.

Один із тих чоловіків погукав її. Ружена обернулася й упізнала оператора в подертому светрі.

— Випийте з нами скляночку вина, — гукнув він їй.

Вона послухалася.

— Завдяки цій гожій панні ми зуміли сьогодні зняти порнографічний фільм, — сказав оператор, знайомлячи Ружену з жінкою, що простягнула їй руку і нерозбірливо пробурмотіла своє ім’я.

Ружена сіла коло оператора, який поставив перед нею склянку і налляв вина. Ружена була вдячна, адже щось таки відбувалося. Адже вона не повинна тепер думати, куди їй іти чи що робити. Не треба було вирішувати, лишити цю дитину чи позбутися її.

15

Урешті він таки зважився. Розрахувався з кельнером і сказав Ользі, що покине її й що вони зустрінуться після концерту.

Ольга спитала, що він робитиме, і в Якуба виникло прикре враження, наче його допитують. Він відказав, що має зустрітися зі Шкретою.

— Добре, — відказала вона, — але це не забере в тебе багато часу. Я переодягнуся й чекатиму тебе о шостій вечора. Запрошую тебе на вечерю.

Якуб провів Ольгу до дому імені Карла Маркса. Коли вона зникла в коридорі, що вів до кімнат, спитав у воротаря:

— Скажіть, будь ласка, панна Ружена вдома?

— Ні, — відказав той. — Ключ ось висить.

— Я маю дещо терміново їй сповістити, — сказав Якуб. — Ви не знаєте, де її шукати?

— Гадки не маю.

— Я нещодавно бачив її з сурмачем, який оце даватиме концерт.

— Так, я теж чув, що вона була з ним, — відказав воротар. — Зараз він має бути у клубі.

Угледівши Якуба в дверях, Шкрета, що сидів на естраді за барабаном, привітав його, махнувши паличкою. Якуб йому всміхнувся й