Читати книгу - "Маленькі чоловіки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Невиховані джентльмени поспішили вийти, й зустріли за дверима презирливе глузування грішника Томмі, який майже цілу годину потому ображався на них і не хотів мати з ними нічого спільного.
Дейзі скоро забула про невдалий перший бал, але сильно засмучувалася тим, що їй не можна було навіть розмовляти з братом. Тим часом Нен анітрохи не шкодувала про те, що трапилося. Вона гордо дерла носа, коли здибувалася з трьома хлопчиками, причому найбільше діставалося Томмі. Він же, своєю чергою, удавав повну байдужість і голосно висловлював задоволення з приводу того, що йому вдалося припинити ігри з «дурними дівчатами».
Але в глибині душі Томмі, звичайно, каявся у своєму необачному вчинку, що послужило причиною його вигнання з компанії «дурних дівчат», яких він з кожною годиною розлуки цінував дедалі більше.
Демі й Нет теж були дуже засмучені всім, що сталося. Тепер Дейзі, їхня повсякчасна розрадниця, не гралася з ними й не пригощала кулінарними шедеврами, Нен не звертала на них уваги і, що найгірше, тітка Джо теж віддалилася від них.
Вона, на превеликий жаль джентльменів, мабуть, зарахувала себе до скривджених дам, бо майже не розмовляла з хлопчиками й ніби не помічала, проходячи повз, а також завжди була дуже зайнята, якщо вони зверталися до неї з будь-яким проханням. Байдужість пані Баер приводила їх у відчай.
Така холодна війна тривала три дні. Виносити її довше хлопчики вже були не в змозі, однак, що робити, не знали, тож вирушили порадитися з паном Баером.
Професор заздалегідь отримав відповідні інструкції, але ніхто з хлопчиків, зрозуміло, не підозрював про це. І коли він дав їм добру пораду, вони із вдячністю прийняли її та негайно почали здійснювати.
У вільний від занять час, потай від товаришів, трійка бешкетників лізла на горище й щось там майструвала. Їм потрібно було стільки клейстеру, що Ейзі вже почала бурчати.
Дівчатка страшенно нервували. Нен мало не прищемили дверима ніс, коли намагалася підглянути, що там роблять хлопчики, а Дейзі голосно скаржилася, що їм тепер не можна гратися разом і що від них приховують якісь жахливі секрети.
У середу, після довгих нарад щодо напрямку вітру й погоди, Нет і Томмі спустилися з горища з величезним пласким пакетом, загорнутим в кілька шарів газетного паперу. Нен ледь стримувала свою цікавість, Дейзі мало не плакала від хвилювання, а разом вони тремтіли від нетерпіння дізнатися, що в згортку.
Тим часом Демі попрямував до кімнати пані Баер і увійшовши з капелюхом у руці, сказав аж надто чемно:
– Чи не погодишся ти, тітонько Джо, разом із дівчатками прийти до нас? Ми приготували вам сюрприз. Будь ласка, приходьте, буде цікаво.
– Дякую, ми із задоволенням прийдемо, – відповіла пані Баер з усмішкою, яка потішила Демі, як сонячний промінь після дощу. – Тільки доведеться ще взяти з собою Тедді.
– Це тільки додасть нам радості. Візок вже чекає на дівчаток. А тобі, тітонько, не буде занадто важко дійти пішки до Пенніфальского пагорба?
– Звичайно, ні. Але чи не буду я зайвою?
– Ні-ні, нам дуже хочеться, щоб ти прийшла. Все буде зіпсовано, якщо тебе не буде! – гаряче вигукнув Демі.
– Дякую вам, сер.
І тітка Джо, яка любила жарти не менше за своїх хлопчиків, зробила йому глибокий реверанс.
– Ну, дівчатка, – сказала вона, коли Демі пішов – не змушуймо їх чекати. Одягайте капелюшки й ходімо. Мені дуже хочеться дізнатися, що це за сюрприз.
Через кілька хвилин Дейзі, Нен, Джозі й Тедді вже сиділи в «білизняному кошику», як діти називали сплетений з верболозу візок. У нього був запряжений Тобі. Демі йшов на чолі процесії, а пані Джо в супроводі вірного Кіта – в ар’єргарді.
Хода мала дуже урочистий вигляд. Голова Тобі була прикрашена червоним пір’ям; два дивовижних прапори майоріли над екіпажем, у Кіта на шиї була зав’язана бантом блакитна стрічка, яка доводила його до оскаженіння, Демі причепив до петлички букетик кульбаб, а пані Джо з урочистої нагоди взяла свою японську парасольку.
Дівчата всю дорогу сильно хвилювалися. А Тедді був так задоволений поїздкою, що зняв капелюха і став розмахувати ним мало не біля самих коліс, а коли його в нього відібрали, хотів сам випасти з візка, відчуваючи, що повинен зробити що-небудь для розваги цієї дивної компанії.
На пагорбі не виявилося нічого, крім трави, й дівчатка було зажурилися, але Демі поспішив їх заспокоїти.
– Почекайте тут, – сказав він, – зараз вже буде сюрприз.
І він пішов за великий камінь, через який останні пів години раз у раз висовувалися чиїсь голови.
Після кількох хвилин нервового очікування Нет, Томмі й Демі з’явилися з-за каменя з трьома новими паперовими повітряними зміями й піднесли їх у подарунок дівчаткам. Пролунали захоплені крики, але хлопчики, сяючи від задоволення, оголосили, що це ще не все.
Вони знову зникли за каменем і винесли звідти величезного яскравого змія, на якому жовтими друкованими літерами було написано: «Для мами Баер».
– Ми вирішили зробити сюрприз і для вас: ви ж теж сердилися на нас і стали на бік дівчаток, – зі сміхом кричали хлопчики.
Про цей сюрприз, очевидно, нічого не знала навіть сама пані Баер.
Вона заплескала в долоні й теж весело засміялася, дуже задоволена подарунком.
– Він такий красивий! – вигукнула вона, захоплюючись подарунком не менше, ніж дівчатка своїми. – Хто ж це придумав?
– Дядько Фриц порадив нам зробити змія й для тебе, тітонько, – відповів Демі, від душі радіючи, що сюрприз вдався. – Він говорив, що ти любиш їх запускати.
– Так, дядько Фриц знає, що я люблю. Днями, коли ви бігали зі своїми зміями, нам було дуже завидно дивитися на вас, правда, дівчатка?
– Ось тому ми їх вам і зробили! – вигукнув Томмі та встав на голову, що здавалося йому найкращим способом виразити свої почуття.
– Запустімо їх! – запропонувала нетерпляча Нен.
– Я не вмію, – засмучено сказала Дейзі.
– Ми зараз вам покажемо! – закричали хлопчики.
Демі став вчити Дейзі, Томмі – Нен, а Нету ледь вдалося умовити Джозі випустити з рук свого маленького блакитного змія.
– Постривайте тільки одну хвилиночку, тітонько, я зараз підійду й допоможу вам, – сказав Демі, побоюючись, щоб пані Баер не розсердилася за брак уваги з їхнього боку.
– Не турбуйся, мій милий, я й сама знаю, як це робиться, – відповіла пані Баер. – А ось і мій хлопчик йде мені допомагати, – додала вона, коли професор Баер з усмішкою виглянув з-за каменя.
Він одразу ж підійшов до дружини. А через хвилину величезний
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі чоловіки», після закриття браузера.