Читати книгу - "Легенда про Сонну Балку та інші історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цей раптовий вибух змінила суцільна тиша в усьому приміщенні. Пічі Прау замовк, і навіть відставний офіцер зблід. Вольферт, котрий глипав із темного закутка, прислухався до всієї цієї розмови про закопані скарби та зиркав із переляком і повагою на цього відчайдуха, котрого підозрював у піратстві. В усіх його оповідках про іспанські походи, не має значення, в який час, з'являлися дзенькіт золота та сяйво коштовного каміння. Вольферт віддав би все, щоб поритися у такій великій морській скрині, яку його уява засипала по вінця золотими чашами, розп’яттями та звабливими круглобокими мішечками з дублонами.
Мертву тишу, що запанувала в компанії, незабаром перервав сам незнайомець, витягнувши дивовижний годинник із чудернацьким і стародавнім механізмом, який на думку Вольферта мав виразно іспанське походження. Він натиснув на пружину, годинник пробив десяту годину. Моряк попросив рахунок, кинув на стіл кілька чужоземних монет, допив решту свого напою і, не прощаючись, вивалився з зали та бурмотів щось собі під ніс, підіймаючись сходами до своєї кімнати.
Незадовго після того компанія змогла оговтатися від тиші, в яку її мимоволі занурили. Навіть відлуння кроків незнайомця, які чулися, коли він міряв кроками свою кімнату, викликали переляк.
Та все ж розмова, яку так брутально обірвали, була занадто цікавою, щоб від неї відмовитись. Вони так захопилися розмовою, що не помітили, як насунулася важка гроза, тож раптові потоки дощу розвіяли всі думки про те, щоб іти додому, поки буря не вгамується. Тому вони підсунули стільці ближче і попросили поважного Пічі Прау продовжити свою байку, яку так безцеремонно обірвали. Він радісно погодився, але майже шепотів, і його голос іноді заглушав віддалений гуркіт грому. Щоразу оповідач зупинявся та прислухався з помітним страхом до важких кроків незнайомця, котрий походжав над їхніми головами.
Пригоди Сема, Чорного Рибалки
З особистої розповіді
Хто не знає Брудного Сема, старого рибалки-негра, котрий рибалить на Саунді вже добрих двадцять-тридцять років? Отож, якось багато літ тому той Сем, котрий тоді ще був молодим і працював на фермі Кіліана Сюйдема на Лонґ-Айленді, рано закінчив свою роботу і подався рибалити літнього вечора неподалік від Брами Пекла. Він сидів у легкому човнику і, добре знаючи всі тутешні течії та вири, переганяв своє суденце в міру наближення припливу, від Курки з Курчатами до Свинячої Шинки, а від неї до Горщика, а відтак і до Пательні. Захопившись своїм заняттям, Сем і не помітив, як почався відплив, і лише ревіння вирів і порогів попереджало його про небезпеку. З певними труднощами, пробираючись крізь буруни поміж рифами, він дістався до острова Блеквелл. І кинув там якір, чекаючи нового припливу, щоб мати змогу повернутися додому.
Настала ніч, темна й вітряна. Чорні хмари насувалися із заходу, час від часу гриміло, і спалахувала блискавка, що свідчило про наближення літньої грози. Тому Сем доплив до підвітряного боку острова Манхеттена і повеслував уздовж берега, а діставшись затишного закутка, просто під крутою скелею, прив’язав човник до стовбура дерева, яке виросло в ущелині, нависаючи своїми розлогими гілками, як балдахін, над водою. Налетів вихор і збурив на річці білі гребені хвиль. Дощ затарабанив по листю, грім гуркотів ще дужче, ніж раніше, а блискавки, здавалося, злизували вершечки хвиль. Але Сем щільно, знайшовши прихисток під скелею та деревом, лежав скоцюрбившись у своєму човнику, який так похитувався, що приспав свого власника. Коли ж чоловік прокинувся, усе вже стихло. Розпогодилося, і лише слабкі відблиски блискавиць на сході показували, куди подалася буря. Ніч була хоч в око стрель, зовсім безмісячна. За рівнем припливу Сем визначив, що зараз близько опівночі. Він уже намірився підняти якір, щоб повернутися додому, коли побачив вогник, що миготів над водою віддалік і, здавалося, швидко наближався. Коли світло було зовсім близько, з’ясувалося, що це ліхтар в носовій частині човна, що плив, ховаючись у береговій тіні. Вогник дістався невеликої бухти, поруч із місцем, де знайшов собі прихисток рибалка. Якийсь чоловік вистрибнув на берег і вигукнув:
— Це те саме місце, ось залізне кільце!
Човен хутко прив'язали, і чоловік, повернувшись на борт, допоміг своїм товаришам знести щось важке на берег. Коли ліхтар освітив їх, Сем побачив, що це п'ятеро кремезних, відчайдушних хлопців у червоних вовняних ковпаках на чолі з ватажком у трикутному капелюсі, декотрі з них були озброєні тесаками або довгими ножами та пістолетами. Вони балакали між собою тихо якоюсь чужинською мовою, якої негр не знав.
Висадившись на суходіл, прибульці стали пробиратися між кущами, допомагаючи один одному тягнути ношу на кам'янистий берег. Цікавість Сема тепер розпалилася повною мірою, він залишив свій човник і нишком став пробиратися вздовж кряжа, який звисав над їхньою стежкою. Незнайомці зупинилися, щоб перепочити на мить, а їхній ватажок подався в кущі, присвічуючи собі ліхтарем.
— Ви принесли лопати? — спитав хтось.
— Вони тут, — відповів інший, котрий ніс їх на плечі.
— Мусимо копати глибоко, щоб ніхто не виявив, — сказав третій.
Холодний піт оросив спину Сема. Він вирішив, що побачив перед собою банду вбивць, які мають намір поховати свою жертву. Коліна чоловіка підігнулися. Вражений, він вхопився за гілку дерева, підтримуючи рівновагу, але та по-зрадницьки затріщала.
— Що це? — вигукнув один із шибайголів. — Хтось ховається у кущах!
Ліхтар спрямували туди, звідки долинав шум. Один із червоних ковпаків звів гачок пістолета і спрямував його в те саме місце, де зачаївся Сем. А той стояв нерухомо, затамувавши дихання й очікуючи своєї останньої хвилини. На щастя, його темний колір обличчя був зовсім непомітний і не просвічувався серед листя.
— Там нікого немає, — заспокоїв чоловік із ліхтарем. — Якого дідька! І не намагайся пальнути зі свого пістолета, бо зворохобиш усю околицю.
Пістолет опустився вниз. Кавалькада знову рушила далі. Сем спостерігав за злочинцями і бачив, як ті пішли. Світло посилало слабкі відблиски з-за мокрих кущів, і так тривало до тих пір, поки вони зовсім не зникли, тільки тоді рибалка ризикнув дихнути вільніше. Тепер він лише прагнув повернутися на свій човен, щоб уникнути небезпеки з боку таких лихих сусідів. Але бідний Сем вже знемагав від цікавості. Він вагався, зволікав і слухав. Незабаром почулися удари заступів.
«Вони копають могилу!» — сказав собі чоловік
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про Сонну Балку та інші історії», після закриття браузера.