Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Ти шо, зовсім береги поплутав? - мені відразу прилетіло в печінку. Ну, я намагався. Навіть не першим вдарив. Більше того, я навіть був готовий поговорити і мирно розійтися! Але, що вдієш, - не доля…

З обох боків херачу по вухах, миттєво додаючи в щелепу так, що мій несподіваний співрозмовник з виттям і дуже характерним і виразним хрускотом відлітає на хрін. Швидко оцінюю ситуацію - ну, нормально, по троє на кожного. За хлопців я спокійний, - вони далеко не хлюпи, один Гліб чого вартий зі своєю боротьбою десятирічним стажем. Та й інші заліза потягали за останні роки, і займаються кожен, хто чим. Навіть усміхаюся, коли одразу п'ятеро ламанулися до витонченого, наче з дівочою фігуркою, Еда. Гаплик вам, хлопці, з його любов'ю і скрупульозністю у східних єдиноборствах! Цей навіть балуватися і кружляти не стане, одразу захерачить по тих точках, через які вас на раз вирубає. Я вже бачив це. Ед здатний у відключку відправити на добу!

А я тупо, зате з усією пристрастю і любов'ю до мистецтва молочу по всьому підряд, що виявляється прямо передімною. Так, Ед справді працює елегантно, прямо ніби танцює, а до його ніг раптом падають ці горе-охоронці. Я ж крушу, перетворюючи морди на місиво. Тут вам не до правил, дівчата! Звикли, що від одних ваших накачаних стероїдами м'язів всі ж відразу таки й тушкуються! А толку від них ніякого ...

– Здається, все, – Андрюха з розбитою губою навіть якось розчаровано посміхається.

- Як все? – я вдивляюсь у темряву, але там пусто. Ніхто навіть не біжить на допомогу своїм невдахам. - Я тільки розігрівся!

- Н-так, - простягає Ед. – Швидко та без кайфу. Навіть тупо якось вийшло!

- Нє нє! Так лишати це я не вибираюсь! - скидаюся я, ось тепер нарешті відчувши, що в крові заграв справжній адреналін.

- То хто ж сперечається? - посміхається Шиманський, дістаючи цигарку. - Почекай, курну, і підемо в тил ворога пояснювати, по чому в цьому житті помідори.

Антон теж закурює, спльовуючи уламок зуба. Але при цьому його оскал кров'ю виглядає дуже життєрадісно. Не для тих, хто опиниться в цьому самому тилу ворога, ясний пень.

Через п'ять хвилин, так і не дочекавшись допомоги тим, кого ми розкидали, заходимо в зал. Від нас самі відсахуються всі, хто стоїть на дорозі, - ще б пак, видок у нас ще той! Відпихаю того, хто спробував щось пробелькотіти на охороні власника, додаючи в щелепу для підтримки розмови, і з ноги відчиняю двері до кабінету господаря. Треба віддати належне, - той різко підвівся, але сіпатися не став. Та й який сенс? З вікна, чи що, стрибатиме?

- Недобре якось виходить, пане Акімов, - так, я знаю його прізвище, і дуже добре.

Виразно перекладаю погляд із збитої кістяшки на його фізіономію, ніби прикидаючи, куди краще вдрукуватись кулаком, і для профілактики перевертаю ногою стіл.

- А ви не думаєте, що один мій дзвінок, - і вас прикопають у дальньому лісі, шмаркачі? - Треба ж, йому навіть вдається зберегти спокій, а не почати волати і носитися по кабінету!

- Дуже хрінова ідея, - повідомляє у відповідь ще спокійніше Шиманський. У його спокої загрози набагато більші, ніж у моїх стиснутих кулаках. – По-перше, нас уже бачили, коли ми входили і, якщо після цього візиту ми пропадемо, стане зрозуміло, хто спричинив це. Навіть лісочок краще довічного ув'язнення.

- Та я! – ого! Він ще намагається посмикатися!

- Усіх не підкупиш, - найчарівнішою усмішкою світиться Тоха. – У нас тут є купка шанувальниць, які обов'язково засмутяться через нашу пропажу та викладуть усе, що знають.

Акімов закотив очі, явно демонструючи все, що він думає про таку «вірність». Не сперечаюся, бабло може заткнути не один рот, а може навіть і всі.

- І скільки в тебе охорони, - глузливо цікавлюся я. - Військо? Акімов, тебе наші боксери на лайно розкришать разом із усіма твоїми охоронниками. До речі, ти не подумав, що я вже встиг їм зателефонувати?

Судячи з виразу мордофізії, що змінилося, аргумент почутий. І по тому, як він раптом почав мене роздивлятися, розумію, що тільки тепер починає доходити, на кого нарвався.

- Бачу, не визнав одразу? – ласкаво цікавлюся, роблячи кілька кроків уперед. - Ти ж розумієш, що поки твої під'їдуть, доведеться прикопувати те, що від тебе залишиться?

- І, до речі, у нас залишилися всі записи знайомства з твоєю гостинністю, - Ед стає поряд зі мною. - Ти ж розумієш, що ми їх уже скинули надійним людям? Як гадаєш, багато у тебе залишиться клієнтів, після того, як ці записи опиняться в мережі?

- Не розумію, про що ви кажете, - Акімов швиденько надів на обличчя привітну маску. – Ми безперечно цінуємо кожного відвідувача, і, безумовно, посилимо охорону, якщо так вийшло, що на наших клієнтів напали хулігани, намагаючись відібрати виграш.

- Ага! - Вишкірився Тоха. - Мені навіть зуб зламали, прикинь! Хулігани, блядь, якісь!

- Ми приносимо вам свої щирі вибачення, - залопотів Акімов, зрозумівши, що ще одне дебільне слово, - і про зламані зуби йому залишиться тільки мріяти. – Наша вина, не змогли забезпечити безпеку. Яка сума компенсації вас би влаштувала?

- Ось така, - Антоха з розмаху врізав кулаком у живіт. - І запам'ятай, Акімов, якщо на когось із нас нападуть темною нічкою в якомусь дальньому районі, то ми знатимемо, звідки ноги виросли. Запис з'явиться за хвилину, навіть не сумнівайся. Та й тебе після цього вже не знайдуть, ось повір моїм кришталево чесним очам.

Судорожно проковтнувши, Акімов кивнув головою.

- То ми зрозуміли одне одного? - Уточнив Андрюха. - Без дурниць і безглуздої хоробрості?

Відповіддю йому послужив ще один кивок.

- Ну, от і добре, - підвів межу Гліб. – Тоді прощаємось.

Придушивши в собі бажання щось тут розхерачити, я мовчки вийшов за хлопцями.

- Ну, що, - розреготався Андрюха, коли ми знову опинилися на стоянці, так нікого по дорозі і не зустрівши. - Почекаємо ще трошки, або вважатимемо, що вечір вдався і закінчено?