BooksUkraine.com » Жіночий роман » Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

68
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хочу тільки тебе" автора Світлана Литвиненко. Жанр книги: Жіночий роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 62
Перейти на сторінку:
Розділ 17

  Кіра ніби води у рота набрала, не знала, що відповісти, розгубилася. І Тимур не витримав, розвернувся і хотіло було вийти з кімнати, залишити її. Вже підійшов до самих дверей, коли Кіра наздогнала його. Обійняла ззаду, притуляючись до його спини.

-Так, ти мене образив, але не наскільки, щоб я не могла пробачити,- нарешті сказала вона,- і я тобі вірю. Просто не можу зрозуміти, які між нами стосунки. Ми ніби були друзями, але ми не друзі. Партнери, але між нами більше ніж домовленість. А може ми коханці, але ми зізналися один одному у своїх почуттях. Хто ми один одному?

-Хто ми один одному? – перепитав Тимур повертаючись до Кіри обличчям.- Ми чоловік та дружина, які кохають один одного.

-Тимур, наш шлюб фіктивний,- нагадала йому.

-Був фіктивний, а став справжній,- твердо відповів Тимур, теж обійнявши Кіру,- віднині ми з тобою справжні чоловік та дружина. Віднині, я буду рахуватися з твоєю думкою.

-Ти зараз серйозно?- Кіра розчулилася від таких слів.

-Цілком серйозно. Аби дідусь не хворів, то повернулися би до Києва та відсвяткували справжнє весілля,- сказав він витираючи сльози на її очах,- Кіро, ти повернула мене до життя, ти пробудила в мені почуття, ти… Я тебе кохаю…

  Тимур поцілував Кіру запустивши свою руку в її волосся пробуджуючи у неї бажання близькості. Хвиля приємного тепла охопила все тіло і вона притулилася до нього, а він ще міцніше обійняв її продовжуючи цілувати.

-Кіро, я хочу тільки тебе,- збуджуючим голосом повторив Тимур.- Ти мене чуєш?

-Чую,- відповіла вона,- а я хочу бути тільки твоєю. Чуєш?

-Чую,- він скинув з неї останній одяг, повністю оголивши її ,- ти така чарівна, прекрасна…

  Він підхопив її на руки та поклав на ліжко продовжуючи ніжно цілувати, проводячи рукою по стегнах. Щохвилини його дотики ставали ще наполегливішими і приємнішими. Вона відхилила голову назад дозволяючи йому відверто пестити її. Тіло вигнулося і палало під ним, ніби невидимим вогнем і стогін задоволення злітав з її вуст…

  Наступні дні Кіра почувалася себе щасливою. Не звертала уваги, коли Ніколь підходила до Тимура з якимось запитанням і вони спілкувалися на одинці. Кіра якось заспокоїлася, бо вона почала довіряти йому. Тимур цілими днями був зайнятий, а ввечері, коли вони залишалися вдвох, то повністю насолоджувалися близькістю  та спілкуванням однин з одним. Ці моменти здавалися найціннішими та найщасливішими. Була готовою кричати на весь світ, що кохає і що кохають її.

  Кіра продовжувала супроводжувати Олю на прийом до психолога. Дівчата зізналися Тимурові куди вони ходять і чому. І Тимур схвалив це і оплатив лікування Олі. Цей жест заслуговував на вдячність. Кіра впізнала його з іншого, хорошого боку і це їй подобалося. Їй подобалося бути дружиною Тимура і хотілося лишатися нею завжди.

  Щодо Олі, то вона ніби розцвітала щоразу ще сильніш і сильніш після кожного сеансу.

-Я знаю чого тепер хочу,- сказала Оля Кірі.

-Чого?- поцікавилася.

-Хочу у Реймсі зняти квартиру і переїхати туди жити, а ще хочу знайти собі роботу.

-І ким ти хочеш працювати?-Кіра раділа за Олю.

-Я ще не знаю,- розвела руками Оля,- Франсуа говорить, що робота повинна приносити не тільки прибуток, а й задоволення. Розумієш, у мене освіти-то не має. Я ніколи ніде не вчилася і не працювала. І навіть рішення ніколи сама ніяких не приймала. За мене все робила моя мама. Я сказала на сеансі, що навіть боюся чогось нового, самостійного. А Франсуа сказав, щоб я була сміливою, а він буде мене підтримувати і буде поруч.

-Між вами щось є?- та Кіра вже давно здогадувалася, що Оля закохалася у свого психолога.

-Між нами більше ніж дружні стосунки. Ми навіть один раз поцілувалися,- зізналася Оля,- він не просто людина, яка мені допомагає, а чоловік, який робить мене щасливою. Та на жаль він одружений. Але знаєш Кіро, я не проти бути його коханкою.

-Олю, я думаю ти гідна більшого ніж бути просто коханкою одруженого чоловіка,- Кіра взяла під руку подругу і вони не поспішаючи пішли виноградним полем, яке з ранку злегка притрусив сніжок,- я впевнена, що ти ще зустрінеш чоловіка, який запропонує тобі вийти за нього заміж і у вас буде своя родина. Тому моя тобі порада не лізь ти у чужу сім’ю, а побудуй свою.

-Серцю не накажеш,- Оля призупинилася,- аби все так просто. Коли кохаєш, то не звертаєш уваги ні на статус, ні на те чим він займається… Та нінащо не звертаєш уваги. Ти просто кохаєш і хочеш при будь-яких обставинах бути тільки з ним. З своїм єдиним коханим. Твоя порада вона правильна. До неї варто прислухатись, але я не знаю чи вийде у мене це зробити. Бо я думаю тільки про Франсуа і в день, і в ночі. З нетерпінням чекаю на кожну зустріч і ніяковію, коли нарешті бачу його. Він запалює в мені бажання і я хочу належати тільки йому.

-Ти закохана у нього по самі вуха,- зробила висновок Кіра продовжуючи прогулянку з Олею між виноградними рядами.- А мамі ти сказала чому їздиш до міста зі мною?

-Я все відкладала і відкладала цю розмову. А Франсуа каже, що настав час вчитися спілкуватися зі своєю мамою по-новому. І вчора я їй сказала, що навідуюся до психолога, і що мені це допомагає, і що ти мене підтримуєш.

-А вона що? Мабуть почала сваритися,- Кіра занепокоїлася за Олю.

-Ні. Вона заплакала. Почала саму себе звинувачувати у тому, що довела мене до такого стану. Почала просити вибачення. А я почала її заспокоювати та запевняти, що її вини немає. Сказала, що мені це необхідно. Необхідно походити на прийом до лікаря. Згодом мама зрозуміла і погодилася. Але тільки в цьому. Бо коли я повідомила її, що хочу жити окремо і хочу знайти роботу і навіть вчитися. То вона почала кричати і сказала, що цього не буде. Що з моїм здоров’ям це буде важко і що це мені не під силу,- Оля зупинилася повернувшись до Кіри,- мені її стало шкода і я була готова не суперечити. Та врешті-решт я набралася сміливості і наполягла на своєму. Це було важко, але я не відступила. Тепер вона на мене образилася і не розмовляє зі мною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 32 33 34 ... 62
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"