Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

- Чому?

- Скажімо так: не ставив собі на меті щось міняти. Але бачу, що тобі цікаво, тож поділюся з тобою своїми новими планами. Я збираюся піти з органів у бізнес і здобути прихильність жінки, яка мені подобається, найближчим часом.

- Овва... - сито відкинулася в кріслі білявка, її тарілка вже спорожніла. - Чудові плани. І я можу допомогти тобі як з першим, так і з другим.

Пан Кирієнко зробив круглі очі, такого він не очікував. Жінка, що сиділа перед ним, вже не була маленькою мишкою-секретаркою. Бізнес-леді з діловою хваткою, зв'язками... й звіриним апетитом.

- Гадаю, ми зможемо обговорити бізнес більш докладно, коли в мене на руках будуть хоч якісь документи, - трохи отямившись, посміхнувся чоловік.

- Втім, як і все інше, - Катя мимохіть глянула на годинник на своїй руці. - Обід ще не скінчився, але мені вже час бігти.

Потім підкликала офіціантку й попросила рахунок.

- Шкода, - щиро усміхнувся Макс. - Мені сподобалося спілкуватися з новою тобою.

- А раніше ми ніколи неформально не спілкувалися. Я, між іншим, кар'єристка, тож довелося дуже потрудитися, щоб відповідати вимогам Юлії Володимирівни. Однак глянь на мене зараз, - випросталася попеляста.

- Так, знаю, ти тепер пані-бос.

Дівчина трохи зашарілася, приймаючи похвалу. А чоловік тим часом розплатився за обід.

- Гаразд, ходімо. Проводжу тебе до машини, - сито видихнула Катерина й стала примірятися, щоб підвестися. Макс підскочив та простягнув вагітній руку. - Дякую.

Непомітно навіть для самого себе він поклав долоньку Каті собі на згин ліктя й повів, обережно притримуючи. Про тендітну вагітну білявку мимоволі хотілося потурбуватися. Він опікувався нею так, наче то була його кохана дружина, яка носить його первістка.

- Здається у тебе прокинувся батьківський інстинкт, - гмикнула Катерина, коли вони підходили до стоянки.

- Ніколи не чув про такий, - пробурмотів Макс, адже сам щойно усвідомив, як дивно поводиться і випустив руку дівчини.

Вони зупинилися неподалік від входу до будівлі, й чоловік знову нишком глянув на живіт.

- Хочеш доторкнутися? - раптом спитала Катя.

- Чого?

- До живота хочеш доторкнутися? Кажуть, це приносить удачу.

- Ти серйозно?

- А що? Гірше в будь-якому разі не буде. А з Юлією Володимирівною удача тобі точно знадобиться. Якби знав скільком я відмовила у такому торканні, точно не вагався би.

- Ну гаразд, - пан Кирієнко простягнув руку й торкнувся теплого трикотажу.

Мить нічого не відбувалося, аж раптом в долоню йому щось з силою вдарило, а Катя зойкнула. Рука мимохіть відлетіла ледь не за спину, а Макс схилився над жінкою.

- Що? Що я зробив? - перелякано вдивлявся в перекошене болем обличчя.

- Ти йому сподобався, - видихнула Катерина. - Так сильно ще буцався. Гаразд, вважатимемо це добрим знаком, - і випроставшись, вона, як нічого не було, знову жваво посміхнулася.

Попрощавшись зі старим знайомим, керівниця відділу контролю якості рушила до свого офісу. До кінця перерви треба було ще владнати деякі справи. Біля входу вона зустріла свою наступницю на посаді секретарки пані Середи - Марію.

- Здрастуйте, Катерино Віталіївно, - привіталася дівчина.

- Добрий день! А ви якраз мені потрібні. Бачили чоловіка, з яким я щойно розмовляла?

- Так, - не стала заперечувати Маша.

- Ви знаєте, хто він?

- Бачила його вчора, - чомусь засоромилася секретарка.

- Отже вчора? - по дівчині заковзав недовірливий погляд.

- Ц... це ваш чоловік? - обережно спитала секретарка, коли вони опинилися в ліфті.

- Ви хочете щось мені розповісти? - замість відповіді спитала білявка.

Вона вже здогадалася, що між Максимом та колишньою керівницею зовсім недавно щось відбулося, тому пан Кирієнко вирішив піти у наступ.

- Ні, - пискнула Марія й опустила голову.

- Відданість чи совість, - задумливо пробурмотіла Катерина Віталіївна та вийшла на своєму поверсі. В цьому не було якоїсь конкретної мети, просто перевірка співробітника. Білявка на місці нинішньої секретарки не вагаючись обрала б відданість.

Коли стулки зімкнулися, дівчина в ліфті судомно видихнула. Вона так і не наважилася розповісти про те, що стала випадковим свідком дивних подій. Неочікуваний відвідувач, якого дозволила впустити керівниця. Потім те, як він злий, як чорт, вискочив з кабінету та приймальні, а за мить знову кинувся до кабінету. Розгублена Маша навіть ледь не забула нагадати про дзвінок партнерам. А чоловік все не виходив...

А потім дивний наче переляканий голос Юлії Володимирівни в селекторі. Секретарка вже ладна була викликати охорону, коли чоловік вийшов з кабінету. Цього разу з широкою посмішкою. Він весело підморгнув дівчині, від чого вона розгубилася ще дужче.

Й ось сьогодні, повертаючись з обіду, вона побачила як той самий чоловік ласкаво спілкується з Катериною Віталіївною, гладить її по животу. Безсумнівно це її чоловік.  Тоді які в нього справи з Юлією Володимирівною?

Марія відчинила двері приймальні ключем, отже керівниця ще не повернулася з ділового обіду. Сіла за робочий стіл.

"Відданість чи совість?"

- Це мене не стосується, - сказала сама собі. - Я не знаю нічого напевне, тому не буду розповсюджувати плітки. На пряме питання відповім, але не на дивні філософські загадки.

- Сама з собою розмовляєте? - звировано звела брови директорка з інвестицій, заставши помічницю за дивною справою.

- Справа в тому, що я розповіла Катерині Віталіївні про те, що до вас вчора приходив її чоловік, - з переляку випалила дівчина.

- Її чоловік? - ще ширшими стали очі Юлії Володимирівни, вона навіть присіла на офісному кріслі поряд із секретарським столом. - Але він не приходив, ані вчора, ані раніше.

- Як так? Той чоловік у чорній футболці, якого ви прийняли поза планом.

- Але він не чоловік Катерини. Чому ви так вирішили?