Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

— Ваша пропозиція неочікувана, — визнала Олена, — але ми з Ліною обіцяємо серйозно обміркувати її.

Цього вечора, охоплена сум’яттям і не значи, що й думати, Олена взяла до рук скрипку. Музика була її схованкою й натхненням. З дозволу черниці вона в салоні заграла перед усіма мешканцями чудовий Концерт ре мінор, оп.77 Брамса — той самий, який того прекрасного вечора в імператорській опері було перервано оголошенням про вбивство Франца Фердинанда, спадкоємця австрійського трону. Тоді, у Відні, звернувши погляд на освітлене склепіння, вона присвятила своє соло матері. І доки летіли легкі й кришталево чисті ноти, вона благала надихнути її на найкраще рішення.

Посеред ночі, коли в монастирі Олена думала про нього, Віталій підвівся зі свого ліжка й став на коліна біля замерзлого вікна. Він приклав руку до скла, щоб воно трішки відтануло й можна було побачити зорі. По його щоках котилися сльози.

— Ваша сестра повернулася в Україну, — сказав йому отець Філемон. — Тож ви повинні нас уважати вашою сім’єю.

— Олена обіцяла мені, що ми ніколи не розлучимося. Вона швидко повернеться, щоб забрати мене, я впевнений. Ви обманник! — безнадійно крикнув він йому в обличчя.

Священник одразу посадив його в карцер спального корпусу. Такий прояв гніву був неприпустимий. Засмучений самотністю, він питав себе: чому Олена не попередила його про свій від’їзд. Може, дізналася, що їхній батько живий? Вона поїхала його шукати? Без сумніву, вони разом повернуться до Канади. Та минали довгі монотонні дні, а ніяких новин від неї не було.

Притискаючи до себе рамку з рожевого дерева, хлопчик шукав на всіяному зорями небі відповідь на свої запитання. Це була чудова ніч, така, яку він часто спостерігав у Калуші з батьком і сестрою. Він уявляв десь там посеред незчисленних зірок, материну посмішку й почувався впевненіше. Олена обіцяла, що вони завжди будуть разом. Тож вона повернеться, він у цьому не сумнівався. Він поцілував фото батьків і згорнувся калачиком під ковдрою. Потрібно тільки потерпіти.

* * *

Монреаль, 1 лютого 1915 року

На вокзальній платформі сім’ї, які прийшли попрощатися з в’язнями, яких відправляли в табір Спіріт Лейк, збиралися за кордонною лінією, яку утворили солдати, що не давали їм наблизитися. Викрикуючи накази англійською, яку більшість не розуміла, військові відтісняли чоловіків до вагонів, не дозволяючи востаннє попрощатися з їхніми близькими. Під сірим небом, передвісником снігу, діти плакали на руках матерів, в той час як батьки намагалися побачити їх востаннє, перш ніж забратися у вагони поїзда.

Величезний стовп чорного диму розтікався над головами сімей, що стояли на платформі, а металічний монстр увесь дрижав. А потім рушив, почав пришвидшуватися, щоб незабаром стати малесенькою точкою вдалині.

У своєму теплому хутряному пальті Олена стояла на платформі й вдивлялася в горизонт, за який вона теж поїде за кілька місяців. Її шлюб із Петром відсвяткували вчора. Здивований таким її рішенням, кюре Бонвілль наполіг на приватній розмові з нею перед церемонією.

— Ви не повинні одружуватися тільки для того, щоб отримати право опіки над вашим братом, — сказав він, підозрюючи справжню причину, що підштовхнула її до такого вчинку. — У вас ще є час відмовитися від такого рішення.

Та молода жінка була непохитною й зберегла таємницю. Прагнучи задовольнити прохання своєї дружини, яка переймалася ситуацією, що склалася для двох закоханих, майор М’юрей Робертс втрутився й поговорив із лейтенантом Гамільтоном і попросив того забрати скаргу на Петра Тефаняка. Він пояснив своєму підлеглому, що агресія, жертвою якої той став, була перебільшеною, і що він ризикує бути піднятим на кпини своїми товаришами. Врешті, він його переконав, з Петра зняли всі обвинувачення, і він вийшов із карцеру.

Майбутній благовірний отримав дозвіл відбути на три години до церкви у супроводі двох озброєних солдатів. Після церемонії кюре Бонвілль попросив лишити молодят на кілька хвилин наодинці в ризниці. Військові погодилися. Проте охороняли обидва виходи з неї, щоб бути певними, що в’язень, якого завтра на світанку мали відправляти, їм не накапостить в останню мить.

У цей холодний день першого лютневого дня Олена з тремтінням згадувала жах тих кількох хвилин, які вона провела в товаристві свого новоспеченого чоловіка.

— Тепер, коли ти стала моєю дружиною, маленька принцесо, — зневажливо кинув він їй в обличчя, — ти маєш спуститися на землю. По-перше, повинна бути дружиною люблячою й вірною. Я не хочу видаватися бараном у таборі, у якому ми зустрінемося.

Здивована цією неочікуваною заявою, вона вирішила, що буде тактовною.

— Петре, ти погодився на цю облуду, щоб полегшити наше життя — як твоє, так і моє. Тож буде краще, якщо ми домовимося про перемир’я.

— Згода, — мстиво сказав він, — я хочу укласти мир.

Він різко притиснув її до себе. Без усякої ніжності впився своїм вологим ротом у її уста. Олена розізлилася й випручалася, сильно штовхнувши його.

— Я просто хочу укласти мир, — заявив глузливо Петро, — як ти тільки-но мене і просила.

Олена була приголомшена. Коли вона говорила з ним про угоду, яку запропонувала Мері-Ен, він був сама ввічливість, і ось тепер, коли вони одружилися, в його погляді прочитувалися тільки зверхність і глузування.

— Спробуємо бути друзями, — наполягала вона, стурбована тим, чи зможе надалі жити в гармонії з Тефаняками. — Як сказала мадам Робертс, у таборі Спіріт Лейк одружені чоловіки зможуть жити зі своїми сім’ями. Коли ми приїдемо, для тебе з Миколою буде добре приєднатися до нас, а не зоставатися в бараках з іншими в’язнями.

— Він усе ж лишатиметься концтабором.

— Так, але в тебе є батько й мати, а завдяки нашій домовленості ти зможеш жити разом із ними. Я б багато віддала, щоб мої батьки були зі мною.

— З тобою буде Віталій.

— Так, на щастя, — прошепотіла Олена, зронивши сльозу. — Без нього я почуваюся самотньою.

— Агов! Не плач, мила! — кинув Петро, беручи її за плечі. — Не варто забувати, що в тебе є й чоловік.

Він знову намагався її поцілувати.

Олена бачила, що з ним марно говорити й боялася його непередбачуваної поведінки, тож вирішила вийти до групи, яка чекала на неї у церкві.

Тепер, відчуваючи полегшення, що її чоловік за договором прямує поїздом у напрямку Спіріт Лейка, вона вибачилася перед Ліною й Толею, які були разом із нею на