Читати книгу - "Букет улюблених квітів"

— На все Божа воля, — зітхнула жінка та сказала: — Яке ж чудове життя!

— Коли ти знаєш, що комусь у ньому потрібен, — додав Микола.

— І не кажи, Колю! — погодилася Лізка.

Розділ 35

Тамара замкнула хвіртку та будинок ізсередини ще завидна. Вона залишилася вдома сама, тож мусила бути обачною. Напевно, той, хто приносить їй лілії, знає, що дітей немає вдома. Їй хотілося спати, але Тамара знала, якщо зараз засне, то матиме попереду безсонну й довгу ніч. І раптом жінка почула «Та! Та! Та!». Прислухалася, а то дощ барабанить по даху. Жінка відчинила вікно біля дивана та лягла на спину, підклавши руки під голову. На цьому дивані вони любили з Марком полежати, вслухаючись у дощову мелодію.

— Кохана, ми будемо слухати дощ? — казав їй Марк.

Вони лягали поруч біля відчиненого вікна, заплющували очі, аби ніщо не відволікало, і... на світі не існувало більше нічого, окрім них і дощового гомону. Дощ то голосно бігав по даху, то шелестко ховався у вітті дерев, то ретельно вимивав асфальт у дворі, а то розпадався на окремі краплі-звуки, немовби грався з людьми, які його слухали.

— Ніби пальцями по клавішах піаніно, — говорив тоді Марк. — Він знає свою справу, дощ — справжній віртуоз!

Тамара з Марком обожнювали літні дощі, особливо — зливу, коли до небесного оркестру приєднувався грім, щоби створити шалену мелодію, яка лунала над грішною землею під спалахи блискавиць. Зливі раділо все навколо, як і двоє закоханих, які полюбляли слухати музику дощу. У такі хвилини Тамарі здавалося, що вона вже не на землі, не у своєму домі, а десь там, де народжується музика природи, і сама стає маленькою її часточкою...

Тамара розплющила очі. Той самий будинок і навіть — диван, і дощ хлюпоче, складаючи нову мелодію, лише коханої людини немає поруч. І на душі нерадісно, а від місця, де завжди лежав Марк, віє холодом самотності. Тамара подумала, що опинись зараз поруч з нею Толик, вона б і на мить не відчула того щастя, яке знала з Марком.

— Нічого не повернути з минулого, — пожалкувала жінка.

Тамара знову заплющила очі, полинувши в той час, коли була по-справжньому щаслива...

Вона прокинулась і не відразу зрозуміла, де перебуває. За вікном розходився дощ, шарпаючи дах поривами вітру, надворі споночіло, і лише спалахи блискавиць розпанахували небо та підсвічували темінь. Зрозумівши, що все-таки заснула, Тамара зачинила вікно й пішла до спальні. Ні дощ, ні грім, ні блискавки не лякали її. Жінка страшилася усвідомлення, що саме такої безлюдної темної ночі злодієві легко прокрастися до її будинку.

«Треба думати про щось хороше, — заспокоювала себе Тамара, але, окрім спогадів про Марка, нічого в голову не йшло. — Згадуватиму чоловіка», — вирішила вона.

У пам’яті спливло, як, прийшовши одного разу до Галини, вона помітила, що її живіт покруглішав.

— Галюню, ти мені нічого не хочеш сказати? — запитала вона сестру.

— А що я повинна тобі сказати? — невдоволено огризнулася Галина.

— Ти вагітна?

— А тобі що до того? Маєш сина, то й тішся. А я, що, не можу народити?!

— Та я не про це! Взагалі, це гарна новина, але я хотіла поцікавитися...

— Не питай — не скажу. Вона моя!

— Чому?!

— Бо неважливо, хто батько дитини.

— Ні, ти помиляєшся, Галю, — заперечила Тома. — У дитини є мати й батько, і їм належать однакові права на неї.

— Якщо ти така цікава, то знай: він одружений, ростить своїх дітей, і ця дитина буде моєю.

— Йому відомо про неї?

— Так! Він навіть гроші дав на аборт! Ще питання?! — нервувалася сестра.

— І що далі?

— А далі росте живіт, як бачиш! Я задовольнила твою цікавість? — отак відрубавши, Галина закінчила розмову.

Тоді Тамарі довелося нелегко. Марк не знав, що вона має сестру, бо Тамара так і не наважилася розповісти про неї чоловікові. Занадто міцно засіла в її голові наука Баулі. Тамарі доводилося викроювати кошти, щоби сестра добре харчувалась і проходила необхідні обстеження. Для цього жінка брала додаткові години репетиторства, а відтак своєму синові та Марку приділяла менше уваги. Ще складніше стало, коли Галина народила сина. Як з’ясувалося, вона зовсім не була готова до появи крихітки на світ. Галя нервувалася, коли не могла заспокоїти дитину, не знала, як про неї дбати та чим годувати, коли зникло молоко. Тамара мусила перекласти частину турбот про немовля на свої плечі. Марк почав підозрювати Тамару у зраді: жінка часто поверталася додому пізно, втомлена та безрадісна. Розуміючи, що може втратити не лише довіру чоловіка, а й родину, Тамара розривалася навпіл. Вона не могла покинути нещасне немовля, проте розповісти Марку правду — також. Занадто довго вона зволікала із зізнанням. Під страхом утратити коханого чоловіка Тамара щодня відкладала важку розмову-каяття на потім. Якби ж вона тоді знала, що то був початок кінця її щасливого сімейного життя...

Тамара прокинулася, коли за вікном почало сіріти. Дощ утих — стомився лити цілу ніч. Жінка ступила надвір — на ґанку квітів не було. Вона взула гумові калоші та заглянула до садка — також нічого. Тамара поспіхом відімкнула хвіртку та пройшлася повз огорожу до лавки — ніяких квітів. Вона повернулася у двір і розреготалася. На неї здивовано дивився Барс.

— Усе! Усе скінчилося з дощем! — нервово сміялася жінка. — Дощ мене звільнив? Дякую тобі!

Тамара реготала та розмовляла сама із собою, аж доки нервовий сміх не змінився схлипуваннями. Сльози потічками заструменіли по щоках. Жінка присіла навпочіпки й обійняла за шию собаку, який, скориставшись нагодою, заходився злизувати великим м’яким язиком її сльози.

— Мій ти хороший! — із вдячністю промовила жінка. — Зачекай, я зараз тебе пригощу чимось смачненьким!

Розділ 36

Анатолій курив на вулиці. Із приміщення райвідділку поліції виходили дільничні інспектори та жваво обговорювали нараду, яка щойно закінчилася. Серед них Анатолій помітив давнього знайомого Переверзнева, покликав його.

— Як ти, Олександре Анатолійовичу? — запитав він, потиснувши руку.

Дільничний, високий, худорлявий, із гачкуватим носом, мав уже бути на пенсії, але ніяк не міг розпрощатися зі своєю улюбленою роботою.

— Як завжди, — усміхнувся той. — Викликали на килим, посварили, щоби краще працював, і відпустили. Згаяний час. А ти як? Не піймав іще маніяка?