Читати книгу - "Новий кінець , Ізабель Азімова "

- Тобі точно комфортно? - запитала Нереза, поправляючи подушку на сидінні.

- Так, усе добре, - усміхнулася я. - Дякую, що помінялась місцями.

- Знаєш, - Нереза підморгнула, - я просто намагаюся зробити так, щоб ти не нервувала. До того ж, Тіма не так складно було вмовити, достатньо було купити йому кави і пончиків, - сказала Нереза, а я засміялась. 

- Ну, добре, що його так легко вмовити, - підморгнула я у відповідь.

Ми зручно вмостилися, коли оголосили, що літак готовий до злету. Я поглянула через прохід і побачила, як Деміан сидить з Тімом. Вони про щось говорили, але Деміан раптом зловив мій погляд і усміхнувся. Я швидко відвернулася, намагаючись не зважати на хвилювання, яке піднялося в мені. Я згадала його фразу в машині і зрозуміла, що в мене немає тої сукні, яку ми обговорювали, хоча це була найменша з проблем, і все так, я вирішила подумати про це пізніше. 

- Не думай про нього, - прошепотіла Нереза, наче дійсно знаючи про що я думаю.

- Що? - перепитала я.

- Нічого, просто хочу скоріше дістатися місця призначення, - відповіла Нереза, а я вже почала думати, що мені це просто почулось. 

Погода була гарною, і літак набрав висоту без жодних проблем. Я намагалася зосередитися на книзі, яку взяла з собою, але думки постійно поверталися до Деміана. Його присутність не давала мені спокою і зрозуміла, що книжка в руках не відволікає. Сівши зручніше в своєму сидінні, я прикрила ненадовго очі і схоже провалилась у сон. 

Проснувшись, я подивилась на подругу,яка, схоже, теж вирішила заснути. Вирішила не обератись на Тіма і Деміана  і подивилась на годинник. Летіти залишалось ще п'ять годин, а це означало, що я нормально так поспала. Вставши зі свого сидання, я пішла в сторону туалету, щоб побути трохи на одинці і вмитись холодною водою. В літаку наче не було спекотно, але я відчувала, що холодна вода, могла привести мене до почуттів після сну. Коли я зайшла в туалет, подивилсь на своє відображення і зрозуміла, що не найкраще виглядаю. Але, не встигла я включити воду, як двері відчинились і зайшов Деміан. Чорт, як я могла забути закрити двері?

- Що ти тут забув? - я старалась не підвищувати голос.

- Пробач, не думав, що ти тут, - відповів Деміан з лукавою усмішкою, а по виразу обличчя було видно, що він прекрасно знав, що я тут. Його очі блищали, коли він закривав двері за собою.

- Ти міг би постукати, - я відвернулась до дзеркала, намагаючись ігнорувати його присутність.

- Міг би, - погодився він, наближаючись до мене. - Але тоді б я не зміг побачити, як чудово ти виглядаєш навіть після довгого польоту.

- Серьйозно, Деміан? - я поглянула на нього через дзеркало. - Не думаю, що тобі варто бути тут. 

- Можливо, - сказав він, обережно торкаючись моєї руки. - Але я не міг не скористатися шансом поговорити з тобою наодинці. Я знаю, як не гарно поступив після того поцілунку і хотів би тобі пояснити, але зараз я не можу, - він дивився прямо в мої очі і в голосі відчувався жаль.

- Ти жартуєш? Ти не міг просто мені позвонити і вибачитись раніше?- мої слова були гострими, як лезо. - Ти думаєш, що кілька милих слів виправлять ситуацію?

- Знаю, що ні, але хочу, щоб поїздка пройшла добре і я міг показати свої улюблені місця, - посміхнувся Деміан, а я закотила очі. 

- Подивимось, але більше не вривайся до мене в туалет,- сказала я і розуміла, що мені треба було подумати над словами чоловіка. 

- Подивимось,- сказав Деміан і підморгнув мені перед виходом. 

Коли я повернулась на своє місце, я обдумувала сказане Деміаном і зрозуміла, що подивлюсь, як він себе проявить в Лондоні, а вже тоді зроблю висновки. Решту часу в літаку, я приділила читанню або розмовам з Нерезою. Коли ми нарешті долетіли, був вже вечір. Літак плавно приземлився, і пасажири почали збирати свої речі, готуючись до виходу. Я відчувала втому після довгого польоту, але водночас була рада, що нарешті дісталася місця призначення. З цього часу і почалась пригода у Лондоні нашою читвіркою!