Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

терплячими свідками чоловічих суперечок, усмішкою — делікатною, але водночас і трішки зверхньою. Суперечка ж плавно повернула в інше русло, диспутанти й далі пригощали один одного, а згодом, як завше, й зовсім забули, з чого все почалося. Згідно правил, ніхто ніколи не перемагає і не поступається в суперечках. (Суперечки в пабі — це саме той випадок, який нам доводить, що квінтесенція англійського закону джентльменів, а саме теза — «головне змагатись, а не перемогти» все ще актуальна.) Диспут дружбі не завада. Всі веселі і задоволені.

На перший погляд, може здатися, що такі дитячі дражнилки суперечать «конституції» пабу, яка заповідає мир та любов. Та все не так: для англійців суперечки — це надважливий елемент «налагодження товариських контактів». Словесні баталії в пабі допомагають показати зацікавленість один в одному, висловити емоції, продемонструвати погляди, переконання та прагнення, а також краще пізнати товаришів. У процесі диспутів вони можуть зблизитися, не подаючи виду, що саме це й було початковою метою. Не знімаючи маски мачо-суперника, можна зав’язати теплі товариські стосунки. Так, типова для чоловіків агресія вихлюпується у безневинні вербальні «бої навкулачки», а закінчується «символічним потиском рук» — усі купують випити один одному. Так запобігають подальшому загостренню конфлікту і уникають фізичної розправи[32].

Схожі принципи дружніх суперечок серед чоловіків можна відслідкувати і поза межами пабу, наприклад, серед співробітників, членів спортивних команд чи клубів або просто у товаристві. Правила там, менше-більше, такі ж. Та саме словесні баталії в пабі є тим архетипним прикладом англійських товариських суперечок, що зближують чоловіків. Схожі суперечки притаманні чоловікам і з інших культур — всі ці «ритуальні диспути» ведуться згідно з пактом про ненапад, що зі свого боку базується на жартівливому ставленні до взаємних образ та докорів. Англійський варіант, як на мене, вирізняється тим, що вроджені неприязнь до надмірної серйозності та любов до іронії (особливо любов до іронії), спрощують взаєморозуміння і згода запановує надовго.

Правило вільних асоціацій

Навіть п’ять хвилин балаканини на одну й ту ж тему можуть здатися ознакою надмірної серйозності. Психоаналітики застосовують техніку «вільних асоціацій»: терапевт називає слово або фразу і просить пацієнта говорити перше, що спаде на думку. Так от, посидівши в пабі і поприслухавшись, ви зауважите, що техніка розмов тут така ж. Можливо, в цьому й криється вся суть терапевтичного ефекту від походу на пиво. У пабі вічно стримані та обережні англійці нарешті можуть трохи забути про заборони і вивільнити внутрішній голос — що б він там не говорив. Правило вільних асоціацій гласить, що паб-розмови не повинні відповідати ані законам логіки, ані мати якийсь зміст — їм не треба ані крутитись навколо обраної теми, ані завершуватись висновками. Коли у відвідувача вмикається режим вільних асоціацій, — а це стається майже постійно, то навіть не намагайтесь говорити з ним більше декількох хвилин на одну тему! Це безнадійна спроба, яка ще й може знеславити вас в очах усього пабу.

Правило вільних асоціацій дозволяє розмовам дрейфувати собі химерними — і непередбачуваними — вивертами. Коментар про погоду якимсь дивовижним способом спричиняється до короткої суперечки на тему футболу, потім перестрибує на обговорення подальшої долі героїв телесеріалу, а далі — до обговорення недавнього політичного скандалу, звідти — пару гостреньких слів про сексуальне життя бармена, тоді втрутяться завсідники бару і попросять негайної помочі у вирішенні кросворду, а по тому всі заговорять про страшнющу смертельну недугу, потім згадають, як в одного із аборигенів пабу порвався ремінець для годинника, а тоді всі схаменуться, чия ж черга виставляти напої. Ну, ви зрозуміли. Іноді можна прослідкувати якісь натяки на логічні зв’язки, та переважно теми ніяк не пов’язані між собою, — спонукані якимсь випадковим словом чи фразою, вони, одна за одною, плинуть в режимі вільних асоціацій.

Суть вільних асоціацій не лише в тому, щоб уникнути ревності. Це індульгенція, яка дозволяє уникати звичних соціальних норм і вимикати, хоч на деякий час, внутрішнього сторожа. Така вільна, неконтрольована та розкута бесіда, коли англійці можуть говорити більш-менш все, що спадає на думку, зазвичай можлива лише в колі друзів та сім’ї. А от у пабі, як я зауважила, такі розмови можливі навіть поміж незнайомцями. Щоправда, найчастіше потік вільних асоціацій можна спостерігати у завсідників. Однак, за баром навіть незнайомців може затягти у цю безладну балаканину! Не слід забувати, що постійні відвідувачі пабу не завжди і не обов’язково «дружать» у звичному сенсі цього слова. Скажімо, вони майже ніколи не запрошують одне одного в гості, навіть якщо щодня бачаться в пабі і діляться потоком свідомості впродовж багатьох років.

Відтак, коли англійці, сидячи в пабі посеред відносно незнайомих людей, лепечуть собі про все на світі, буцімто вони на затишних посиденьках десь в колі найближчих, то це виглядає дуже дивно і суперечить усталеному уявленню про англійців як про замкнутих, застібнутих на останній ґудзик, відлюдьків. Та варто придивитися уважніше і вслухатися ретельніше до розмовних патернів, як знову виявляються кордони та обмеження. Я з’ясувала, що це всього лиш ще один приклад строго окресленої та вкрай обмеженої культурної ремісії. Правило вільних асоціацій дозволяє відійти від усталених норм, що діють у «публічних» розмовах, та понасолоджуватись свободою «приватних» або ж «дружніх» розмов. Однак, свобода ця не безмежна.

Розгадка таїться в слові «патерн». Структура паб-розмов нічим не відрізняється від приватних розмов десь в колі друзів чи сім’ї. А от зміст має набагато більше різних обмежень. Навіть у режимі вільних асоціацій, товариші-пиворізи (хіба що це близькі друзі) не будуть виливати одне одному душу. Страхи і секрети вони можуть вибовкати тільки ненароком.

Власне, все це робиться зовсім не заради обговорення «особистого», про яке, згідно з Першою Заповіддю, можна говорити лише жартома. Жарти про розлучення, депресію, хворобу, проблеми на роботі, бешкетних дітей чи ще якісь особисті негаразди та халепи цілком прийнятні. Зрештою, жодна розмова в пабі не обійдеться без доволі злостивих кпин на тему життєвих трагедій. Та щиросерді зізнання — під забороною. Сльозливі сповіді, ясне діло, відбуваються і в пабах, та тільки в межах приватних розмов між близькими друзями, сім’ями чи парами. Про особисте не заведено говорити коло шинквасу, і, що найважливіше, такі розмови (одні з небагатьох) не підпорядковуються правилу вільних асоціацій.

Правила паб-розмов та англійськість

Отже. Що ми довідалися? Що ми дізналися про англійськість завдяки розмовам у пабі?

Правило приязності підтверджує вже вивчені правила контексту та взаємності, які ми з вами досліджували в розділі про погоду. Йдеться про геніальне використання «фасилітаторів» з метою подолати природну стриманість та відстороненість. Та тут з’явилося декілька нових зауваг. По-перше, ми з’ясували, що англійці дуже неохоче жертвують приватністю заради товариського зближення. По-друге, строгі обмеження та застороги до правила про приязність вказують на