Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

твердять, ніби Міхновський до «РУП» ніколи не належав. Хай буде так, хоч в умовах повної конспірації факт приналежності до організації документально доведений чи спростований не може бути. Але факт остається фактом, що «РУП» почала організовуватись во ім’я гасла «Самостійної України», проголошеного під впливом власне Міх-новського, і що в цей принаймні підготовчий її період всі ми — тодішні самостійники разом з Міхновським — вважали себе «ерупістами». Правда, цей період єднання всіх, можна сказати, молодих сил України під своїм державним гаслом продовжувався дуже недовго і сліду по собі залишив він хіба тільки одну цю промову-брошуру. Про дальший розвиток ідеології «ерупе» бувший ерупіст Ол. Скоропис-Йолтуховський каже в передмові до другого видання «Самостійної України» (Видання Союзу Визволення України. — Вецляр, 1917 р.) так: «РУП, почавши свою видавничу діяльність оцією брошурою “Самостійна Україна”, в усіх своїх дальших численних виданнях ні одним словом не згадує про своє основне гасло... Ціле видавництво РУП носить пізніше вже цілком соціал-демократичний характер». Коли нагадаємо собі, що й старе, так зване «українофільське», громадянство зустріло гасло «Самостійної України» як щось фантастичне, ефемерне, майже божевільне, то стане ясним, наскільки самотніми залишалися на Україні Міхновський з невеликим гуртком своїх однодумців.

Одворот Революційної української партії од національно-державної ідеології і засвоєння нею інтернаціонального соціалістичного світогляду були для Міхновського більше ніж тяжким моральним ударом. Це була повна катастрофа, бо він побачив, що це молоде покоління для українського державного діла пропало. Він побачив, що сили, придатні для національної революції на Україні, всі пішли на службу соціалістичному Інтернаціоналові в його всеросійській національній формі. А в те, щоб загальноросійська соціалістична революція визволила Україну, він ніколи повірити не міг. Я думаю, що ця катастрофа повернула ціле життя Міхновського в інший бік, з шляху активного революціонера-самостійника на шлях полулегальної, по-луреволюційної національно-громадської діяльності. Думаю я так тому, що спостерігав не раз, як він, не жаліючи себе, кидався з головою в активну боротьбу кожний раз, як тільки обставини давали надію на розвій подій в бажаному напрямкові. Так було під час першого революційного вибуху в 1905 році, так було і на початку останньої революції в 1917 році. Хто знає, які форми прийняла б його діяльність, якби Революційна українська партія пішла за ним.

Але обставини склалися інакше. Міхновський з невеликим гуртком однодумців і з своїми національно-державними планами залишився поза Революційною українською партією, тобто поза головною масою активного молодого українства. Одначе він не складав зброї. Разом з Олександром Макаренком він засновує нову організацію — «Українську народну партію». Головний пункт програми: Самостійна Українська Національна Держава. Але позаяк це є нова спроба залучити в свої ряди ці самі українські інтелігентські елементи, то тепер робляться деякі уступки так популярному серед цієї інтелігенції соціалізмові. Ця гра в соціалізм була досить несерйозною демагогією, якою Міхновський, доведений до страшної розпуки невдалими спробами захопити українською національно-самостійницькою ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки осягнути. Ця соціалістична демагогія виявилась і в першому числі журналу «Самостійна Україна», що напередодні революції 1905 р. було видане у Львові моїм покійним братом Миколою (псевдонім Михайленко). Текст на три чверті був написаний Міхновським, причім були намальовані там такі соціалістичні проекти перебудови світу, до яких бувші «ерупісти», тоді вже «есдеки», і до самої останньої революції ще не додумались. Але ці найрадикальніші соціалістичні реформи — це була, так би мовити, тільки окладинка, а весь зміст був в націоналізмі і самостійництві. Треба зазначити, що сам Міхнов-ський такою демагогією грішив тільки в часи глибокої громадської летаргії, коли всякі надії на політичні переміни в’яли і засихали. Ця демагогія бувала у нього ознакою повного одчаю душі. Коли ж громадська летаргія минала, починався рух, розцвітали надії, з’ являлася можливість реальної праці, тоді кінчалось й всяке загравання з соціалізмом.

Основну свою націоналістично-самостійницьку тенденцію Міхновський ще з більшим завзяттям проводить і через «УНП». Яскравим виразником цієї тенденції були «Десять заповідів», написаних Міхновським і виданих у Львові «Українською народньою партією» десь біля 1903 р.

Коли вибухла перша російська революція, Міхновський з братом моїм Миколою рішають перенести свою видавничу діяльність з закордону на саму Україну. В падолисті 1905 р. починає виходити в Лубнях на Полтавщині перший на наддніпрянській Україні українською мовою писаний часопис «Хлібороб» при діяльній співпраці Міхновського. Тут уже ні про які загравання з соціалізмом мови нема. Часопис не кличе до поглиблювання революції, до анархії. Він хоче організувати українські сили, закріпити за українською нацією здобуті позиції. З сторінок цього першого українського часопису Наддніпрянщини віє духом політичної весни, свіжістю пробудженого в масах національного почуття, бажанням скерувати розбурхану стихію в русло творчої діяльності, утримати її од руйнування. За п’ятим числом видання «Хлібороба» в Лубнях прийшлось припинити. Міхновський і мій брат Микола за поміччю українського патріота Володимира Хрєнникова переносять видання до Катеринослава. Там, під офіціальною відповідальністю професора Еварницького, починає виходити «Запоріжжя», припинене губернатором на першому ж числі. Тоді робиться спроба почати видавати щоденний часопис в Харкові під редагуванням Міхновського. Це був уже березень 1906 р. Надрукувавши одне пробне число, рішили, одначе, од видання одмовитись через фінансові труднощі. Пізніше Міхновський при фінансовій допомозі покійного Михайла Біленького довший час видавав в Харкові тижневик «Сніп».

В квітні того ж року Міхновський бере діяльну участь в виборах до першої російської Державної думи, і, головним чином завдяки його впливові на селян-виборців в Полтаві, удається провести від Полтавщини національно настроєних депутатів, які потім в Державній думі були ядром української посольської фракції.

Наслідком революції і погромів 1905 року було велике число судових розправ. Міхновський виступає оборонцем в ряді голосних процесів, особливо в таких, в котрих уряд, порушуючи основи права і справедливості, користувався судом як знаряддям помсти. Це була одна з великих хиб російського уряду — надуживати совість суддів і зловживати залежністю судових установ од уряду. Це, так само як і використовування церкви в поліційних цілях, руйнувало авторитет і суда, і церкви, виховувало в народі неповагу до того і другого і в значній мірі було причиною передреволюційного упадку авторитету державності в масах. Міхновський був гарячим оборонцем принципів права і незалежності судів. Він любив особливо брати участь в політичних процесах селян і цим придбав собі велику серед них прихильність. В цих процесах Міхновський завжди підкреслював українські національні моменти, як тільки обставини давали до того привід. Допити свідків на суді вів він звичайно тією мовою, якою балакав свідок, тобто здебільшого українською.

Характерним для Міхновського було, що він робив