Читати книгу - "Вибрані твори"

вежливість по всіх статутах. Знаю, ти гніваєшся на мене за он ту історію із комісією. Винюсь, каюсь, зарікаюсь — більше не буду. Не по дурості, а по пильності збочив, бо забрело мені в розмишленія, що ти діяв не за революційними параграфами. І я хотів теорією підправити твою практику, бо хто ж має за революцію боліти? Лише такі, як ти, з практичного боку, і такі, як я, з теоретичного.

— За шкуру, тільки за свою шкуру болієш ти з практичного і теоретичного боку! — розгнівався дядько Себастіян. — За неї, коли її доведеться рятувати, усіх людей, увесь світ продасиш і не скривишся!

— Чого тобі так далеко наперед заглядати? — позлішав Юхрим, і потвердішали грубі пружки його уст. — Шкура — діло тонке, всякий її по-своєму рятує, а інший ще й відрощує на ній те, що має їжак. Резон?

— Чого ти ще не сказав, що інший назбирує на шкуру слизь?

— І про це, согласовано, скажу, коли доведеться десь давати свою класифікацію, — жорстокість спотворює обличчя Юхрима, і тільки тепер його очі розрізають темінь, що зібралась у очницях. — А зараз я до тебе, натурально, з іншим прийшов. Говорити далі чи звелиш зашити вуста?

— Говори, щоб губи не гуляли, — стримує обурення дядько Себастіян. — І чого мені іноді здається, що в тебе з рота вискакують не слова, а жаби?

— Перебор фантазії, - не задумуючись, пояснив Юхрим.

— Ну, що в тебе?

— Та нічого возвишеного. Дуже прошу тебе: черкни для движенія лічності характеристику, таку, невеличку, але, натурально, з душею.

— А без неї приятелі з повіту не вірять твоїй лічності?

— Вірять, але революційний закон є законом. Черкни, Себастіяне. Робота не важка, а полегкість дасть нам обом.

— Мені й так легко, — уперто хитнув головою дядько Себастіян. — А характеристики тобі не дам!

— Дасиш! — нахабно витріщився Юхрим.

— Не дам.

— Не маєш такого закону! — в слизькуватих Юхримових очах затрепетав лихий полиск. — Всяка індивідуальність має тепер право на характеристику лічності, хоч подобається чи не подобається вона комусь. Не дасиш тепер, дасиш у четвер! Заставлять дати! І пам'ятай: усякій людині, при охоті, можна обламати крила.

— Я й не знав, що ти такий криложер! — навіть здивувався дядько Себастіян.

— То знай! І ліпше зараз же пиши характеристику, та й не будемо гризтися. Тобі ж спокійніше буде, коли мене сплавиш із села.

— Переконав! Дідько з тобою — дам характеристику, щоб ти щез із очей! — погодився дядько Себастіян.

— Отак би й зразу, — задоволене хихикнув Юхрим. — Якби ти не дав, я б з м'ясом видрав її. Я свого ніде не попущу: права є правами! Може, після цього й могорич для обоюдного мечтанія зап'ємо! У мене дещиця забряжчала в кишені.

— Тримай її на подзвіння таких добрих, як сам! — відрізав голова комбіду.

— Вольному — воля, а спасенному, по всіх параграфах, рай, — здвигнув плечима Юхрим. Лихий полиск осідає на денця його круглих очей, а наверх спливає вдоволення.

Тим часом голова комбіду дістав папір, чорнило, ручку і сів писати характеристику.

— Може, тобі пособити коментаріями? — прихилив голову до столу Юхрим.

— Обійдеться без них. Не застуй світла.

— І прошу тебе, Себастіяне, натурально, із документальним ефектом увернути, що я був у рядах робітничо-селянської Червоної Армії. Це тепер усюди відчиняє двері й коридори.

— Підкреслю, натурально, і з ефектом: твоє від тебе нікуди не втече, — заспокоїв Юхрима дядько Себастіян. — Ти вже хоч трохи спокійно посидь.

Юхрим розкапустився на ослоні й полегшено зітхнув: адже через кілька днів він уже матиме посаду, і тоді чхати йому на дядька Себастіяна, який навіть за всі свої рани нічого не може відхопити собі. Коли б це йому, Юхримові, хоч клаптик такої біографії, то він би уже в самій столиці крутив ділами, як циган сонцем, і не вилазив би з хрому.

— Може, прочитати тобі характеристику? — підвівся з-за столу Себастіян.

— Прочитай, прочитай, послухаємо розумне слово, — аж подобрішало Юхримове тонкогуб'я.

— То слухай і не перебивай.

— Не буду.

— «Характеристика, — почав читати дядько Себастіян. — Дана ця Юхриму Бабенку, який у нашому селі народився, хрестився і виріс, та, натурально, розуму не виніс…»

— Ти що, смієшся, щоб потім заплакати!? — скочив Юхрим, од злості в нього вищирились зуби, наче в печеного кабана.

— Я ж казав: не перебаранчай. Починаю спочатку: «Дана ця Юхриму Бабенку, який у нашому селі народився, хрестився і виріс, та, натурально, розуму не виніс. Основні прикмети даного індивідуума: ледачий, як паразит, брехливий, наче пес, кусючий, мов гад, а смердючий, ніби тхір: що видить, те бридить. Основа життя і діяльності його — на чужому горі попасти в рай і зачинити за собою двері, щоб туди більше ніхто не потрапив. Люди кажуть, що Юхрим Бабенко зшитий з гадючих спинок, але документально підтвердити цього не можу, а підтверджую, що він соціальне небезпечний на всіх державних посадах, без них теж буде каламутити воду, але з меншими коментаріями…»

— Я… я… я тобі… — затрясся Юхрим, в голосі його з'явилися козячі ноти, обриваючи їх, він провів кулаком по губах, що тремтіли від образи і злості.

— Що ти мені!? — дядько Себастіян презирливо націлив на Юхрима вії.

— Я тобі теж колись напишу і пропечатаю характеристику.

— Вона уже написана аж на двох війнах, так що не дуже старайся. І не під писарі, і не різні вигнилки писали її…

— Знаю — життя писало її, - когось перекривив Юхрим. — Воно черкало тебе кулями, а дехто ще черкне тебе пером під печінку, і побачимо, що вийде з цього діла! — шалена злоба аж хлюпалась у округлих очах Юхрима. — Сьогодні твоє зверху, але сам бог на небі ще не відає, що буде завтра на землі! Я, натурально, дочекаюсь своєї години, і тоді хтось узнає, чим пишуться, а чим вихлюпуються характеристики! Як не високо підіймаються крила, а пір'я з них летить донизу! Резон?

— Резон для того, хто виплодився раніше птиці!

— А хто ж раніше виплодився? — трохи розгубився Юхрим.

— Гад!

Дядько Себастіян розгнівано ступив крок уперед, а Юхрим крутнувся на місці і, пригинаючись, вислизнув із комнезаму.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Зоря іде — долю веде.

Народ

Під осінніми високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси, напівроздягнених дерев і вчорнілих задуманих соняшників, що вже не тягнуться ні до сонця, ні до зірок.

Мене все життя ваблять і хвилюють зорі — їхня довершена і завжди нова краса, і таємнича мінливість, і дивовижні розповіді про них. Та й перші спогади мого дитинства починаються з зірок.

І тепер, проживши піввіку,