Читати книгу - "Борва мечів"

«То виходить, я подарувала Астапорові царя-різника.» Дані трохи не знудило, та послові вона нічого показувати не хотіла.

— Молитимуся, щоб цар Клеон правив мудро і розважливо. Чого ж він бажає від мене?

Гаель потер вуста долонею.

— Чи не дозволять ваша милість перемовитися наодинці?

— Я не маю таємниць від моєї старшини.

— На те воля вашої милості. Великий Клеон наказав мені оголосити про його вірність Матері Драконів. Ваші вороги є його ворогами, а серед них головні — Мудрі Хазяї Юнкаю. Клеон пропонує укласти союз між Астапором та Меєрином проти Юнкаю.

— Я заприсяглася, що Юнкай не спіткає ніяке лихо, якщо там звільнять усіх рабів, — мовила Дані.

— Вашій превисокості не варто довіряти юнкайським собакам. Просто зараз вони змовляються проти вас: скликають нові затяги, навчають їх перед міськими мурами, будують бойові кораблі, надсилають послів до Нового Гісу та Волантису на заході, укладають угоди та винаймають сердюків. Навіть до Ваес Дотраку надіслано комонних гінців, аби умовити виставити проти вас халазар. Але Великий Клеон просив переказати, щоб ви не боялися. Астапор усе пам’ятає і не покине вас. Аби довести свою вірність, Великий Клеон пропонує скріпити союз шлюбом.

— Шлюбом? Зі мною?

Гаель усміхнувся на усі свої бурі гнилі зуби.

— Великий Клеон подарує вам багато дужих синів.

Дані аж мову заціпило, але її врятувала Місандея.

— А чи подарувала Клеонові синів його перша дружина?

Посол кинув на неї понурий погляд.

— Од першої дружини Великий Клеон має трьох доньок. Дві його нові дружини також носять дітей. Але він обіцяє покинути усіх, якщо Матір Драконів дасть свою згоду на шлюб.

— Неабияка шляхетність, — зауважила Дані. — Я поміркую про сказане вами, ласкавий пане.

І наказала, щоб Гаеля помістили на ніч у якихось покоях на нижчих поверхах піраміди.

«Всі мої перемоги трухнуть на порох просто у руках» — подумала вона. — «Хай що я роблю, а виходить лише смерть і жахіття.» Коли на вулицях дізнаються про долю, що спіткала Астапор — а дізнаються неодмінно — десятки тисяч нових меєринських відпущенців вирішать піти з нею на захід, бо злякаються того, що може статися з ними у місті… але ж саме у дорозі на захід на них чекатиме найгірше. Навіть якби Дані випорожнила усі комори Меєрину і лишила його помирати з голоду — навіть у такому разі як вона прогодувала б стільки людей? Попереду лежали тяжкі випробування, смертельні небезпеки та криваві битви. Пан Джораг її давно попереджав. І про це, і про інші речі, так багато різних речей… він… «Ні, я не думатиму про Джорага Мормонта. Хай почекає ще.»

— Тепер я хочу бачити керманича галери, — оголосила вона. Може, хоч цей матиме якісь добрі звістки.

Та надія виявилася марною. Керманич «Волошкової зірки» був карфієць, який за звичаєм почав густо лити сльози, коли його спитали про Астапор.

— Місто спливає кров’ю! На вулицях гниють непоховані мерці, усі піраміди перетворилися на збройні табори, на базарах не торгують ані невільниками, ані харчами. А бідні дітлахи, ой-йой! Горлорізи короля Колія схопили усіх хлопчиків чесних родів у Астапорі, аби зробити з них нових Неблазних на продаж — але ж їхнє навчання забере ще багато років!

Найбільше вразило Дані у його розповіді те, що вона, власне, і не здивувалася. Мимоволі пригадалася Ероя, лазарянська дівчинка, яку вона колись намагалася захистити, і її доля. «Те саме буде в Меєрині, щойно я вирушу в дорогу» — подумала Дані. Раби з бійцівських ям, народжені й навчені для різанини, вже показали себе схильними до чвар і непокори. Вони гадали, що місто тепер належить їм, а з ним — усі чоловіки та жінки в ньому. Серед тих вісьмох, яких вона наказала повісити, двоє були саме з них. «Я зробила усе, що могла» — мовила вона до себе, аби якось розрадитися.

— То що ви хочете од мене, шановний керманичу?

— Невільників, — була його відповідь. — Короб моєї галери мало не лускає від слонової кістки, амбри, смугналевих шкур та інших коштовних товарів. Я ладний обміняти їх на невільників, а тих продам у Лисі та Волантисі.

— Ми не маємо невільників на продаж, — відповіла Дані.

— Пресвітла царице? — Наперед ступив Дааріо. — Коло річки купчиться безліч меєринців, які благають про дозвіл продатися цьому карфійцеві. Там їх як мух, аж гудуть.

Дані вразилася мало не до нестями.

— Вони самі просяться у неволю?!

— Ті, які прийшли, люба царице — усі добре освічені, чисто говорять, походять із чесних сімейств. Такі невільники високо поціновуються. У Вільних Містах вони стануть вчителями, писарями, постільними рабами, а хто навіть цілителем або жерцем. Вони мешкатимуть у багатих маєтках, спатимуть у м’яких ліжках, досхочу їстимуть. Тут, у Меєрині, вони живуть украй нужденно і жахаються смерті, що чатує усюди.

— Зрозуміло.

Якщо про Астапор їй не збрехали, то цих людей справді можна було зрозуміти. Дані поміркувала хвилинку.

— Хто хоче сам продатися у неволю, хай продається. Я дарую таке право і чоловікам, і жінкам. — Вона здійняла долоню. — Але вони не можуть продавати своїх дітей. І чоловікам я забороняю продавати своїх жінок.

— У Астапорі місто бере собі десятину від ціни щоразу, як невільник міняє господаря, — зауважила Місандея.

— Ми теж так чинитимемо, — вирішила Дані. Війни виграються золотом у ще більшій мірі, ніж мечами. — Братимемо десятину золотом, сріблом або слоновою кісткою. А в шапрані, гвоздиці та смугналевих шкурах Меєрин потреби не має.

— Вашу волю буде виконано, славетна царице, — мовив Дааріо. — «Буревісники» стягнуть для вас вашу десятину.

Та Дані розуміла, що як довірити «Буревісникам» стягнення десятини, то дорогою загубиться щонайменше половина. «Другі Сини» були нічим не кращі. Неблазні ж, хоча не знали вад звичайних людей, заразом не знали ані письма, ані лічби.

— Зібране треба переписувати, — мовила Дані. — Пошукайте серед відпущенців людей, що вміють писати, читати і рахувати числа.

Скінчивши справу, керманич «Волошкової Зірки» відкланявся. Дані незатишно посовалася на лаві, бо знала, що на неї чекає далі — хоча і розуміла, що відкладати надовго не вийде. Юнкай і Астапор, загроза війни, шлюбні угоди, майбутня подорож на захід — найважливіше з усього… «Мені потрібні мої лицарі. Їхні мечі та їхні поради.»