Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

до Четвертого мосту. У його жилах ще пульсувало досить Буресвітла, щоб відтягти знемогу. А він уже й запишався собою: за шість вилазок — жодної втрати. Йому варто було усвідомлювати, що так не може тривати довго. Каладін пропхався крізь скупчення обслуги й побачив Шрамма, котрий сидів долі, стискаючи ступню, а крізь його пальці сочилася кров.

— Зловив стрілу в стопу! — процідив Шрамм крізь зціплені зуби. — У бурекляту ступню. Це ж яким треба бути невдахою!

— Каладіне! — долинув наполегливий голос Моаша. Мостонавідники розступилися, і той уніс всередину Тефта, з плеча якого стирчало древко — просто між панцирними нагрудником і поручами.

— Твою бурю прабатька! — вилаявся Каладін, допомагаючи Моашу опустити Тефта на землю. Немолодий член команди здавався напівпритомним. Стріла глибоко вп’ялася у м’яз. — Затисніть хтось Шрамму ступню й перев’яжіть її, доки я зможу його оглянути. Тефте, ти чуєш мене?

— Вибач, хлопче, — ледь видобув той, і його очі почали скліти. — Я…

— Ти в порядку, — заспокоїв його командир, гарячково хапаючи в Лопена бинти, а тоді похмуро кивнув. Гердазієць мав розжарити ножа для припікання. — Кого ще немає?

— Усі решта на місці, — відрапортував Дрегі. — Тефт намагався приховати поранення. Він, напевно, отримав його, коли ми штовхали настил через прірву.

Каладін притис марлю до рани, а тоді жестом наказав Лопену швидше подавати розпеченого ножа.

— Виставте вартових, і нехай не втрачають пильності. Не можна допустити, щоб паршенді знов устругнули таку штуку, як кілька тижнів тому! Якщо вони перестрибнуть розколину й доберуться до Четвертого мосту — нам кінець.

— Усе гаразд, — запевнив Скеля, затінивши очі долонею. — Прилеглу територію контролюють люди Садеаса. Жоден паршендієць не пробереться.

Принесли ніж, із леза якого звилася вгору струминка диму. Каладін, вагаючись, стискав його в руці. Тефт утратив забагато крові: не можна було ризикувати, накладаючи шов. Але припікання породжувало небезпеку глибоких шрамів. Плече літнього мостонавідника могло частково втратити рухливість, що обмежило б його здатність володіти списом.

З видимою неохотою Каладін таки притис до рани ножа. Зашипіла присмалена плоть, а кров запеклася, узявшись чорною кіркою. З-під землі повиповзали болекузьки, кощаві й помаранчеві. Якби в операційній — можна б і зашити. Але в польових умовах обирати найчастіше не доводилось.

— Вибач, Тефте.

І, похитавши головою, взявся до роботи.

* * *

Залунали людські крики. Стріли вціляли в деревину та плоть із такими звуками, наче десь далеко лісоруби орудували сокирами.

Далінар чекав поруч своїх людей, спостерігаючи, як б’ються солдати Садеаса. «Час би йому підготувати для нас зону висадки, — подумав князь. — Бо, дивлячись на це плато, у мене вже аж слинки течуть».

На щастя, союзник швидко закріпився на Вежі й вислав один із флангових загонів узяти під контроль сегмент території, щоби дати Холіну змогу переправитись. Не встигли ті добутися до місця, як військо Далінара прийшло в рух.

— Гей, ви, котрийсь із мостів, — гайда за мною! — проревів князь, умить вискакуючи наперед. Одна з восьми команд, позичених Садеасом, помчала вслід на ним.

Далінару конче треба було потрапити на плато. Бо паршенді помітили, що відбувається, і почали насідати на невеличку групку бійців у біло-зеленому, яку відрядив Садеас для захисту зони висадки.

— Мостонавідники, туди, — скомандував Холін, вказуючи пальцем.

Обслуга кинулася, куди звеліли, вочевидь радіючи вже з того, що їх не змушують наводити міст під зливою стріл. Щойно настил став на місце, як князь перетнув його, супроводжуваний Кобальтовою гвардією. А просто попереду них люди Садеаса подалися назад.

Далінар заревів, стискаючи латними рукавицями ефес Присяжника, що саме матеріалізувався з імли. Замашним ударом обіруч він врізався в лаву паршенді, яка ринула вперед, і зітнув чотирьох із них. Ті почали щось співуче декламувати своєю дивною мовою, вочевидь затягнувши пісню війни. Холін ногою відшпурнув осторонь труп, і взявся атакувати всерйоз, відчайдушно захищаючи плацдарм, який здобув для нього Садеас. За лічені хвилини його оточив вал дружніх солдатів.

Дочекавшись Кобальтової гвардії, яка тепер прикривала його з тилу, Далінар завзято кинувся в бій, трощачи ворожі ряди, як тільки Сколкозбройний і може. Він прорубав у передніх лавах паршенді просіки, і — мов та риба об лід — молотив направо й наліво, не даючи противнику оговтатись. Позад нього покосом стелилися трупи в розкраяному одязі та з випаленими очима. А в протяті діри набивалося все більше й більше алетійських воїнів. Адолін прокладав собі шлях крізь групу паршенді неподалік, а його власний загін Кобальтових гвардійців тримався позаду — на безпечній відстані. Той переправив усю свою армію: йому слід було стрімко просунутися схилом угору, відтісняючи ворога назад, щоби позбавити змоги втекти. А Садеас мав пильнувати північну та західну крайки Вежі.

Ритм битви співав Далінару — речитативом паршенді, хрипінням і криками солдатів, Сколкозбройцем у його руках і сплесками даної Збруєю сили. У ньому здійнявся Запал. А оскільки нудота не підступала до горла, він обережно вивільнив Чорношипа, відчувши радість домінації на полі бою й розчарування через брак гідного супротивника.

Куди поділись паршендійські Сколкозбройні? Він же ж бачив одного в битві багато тижнів тому. Чому той більше так і не з’являвся? Невже вони виставили на Вежі стільки народу, не відрядивши жодного Сколкозбройного?

Об його обладунок, із грюкотом відскочивши, ударилось щось важке, від чого крізь з’єднання нараменника вирвався невеличкий клуб Буресвітла. Князь вилаявся й здійняв руку, щоб захистити обличчя, тим часом прочісуючи поглядом прилеглу територію. «Он воно що», — подумав він, запримітивши скельну формацію, де стояла купка паршенді, обіруч розкручуючи пращі й випускаючи з них здоровенні каменюки. Десь так із голову завбільшки, ті без розбору врізалися як в алеті, так і в паршенді, хоча за мішень, вочевидь, правив якраз Далінар.

Він заричав, коли черговий камінь поцілив у нього — врізався в передпліччя, — і через це Збруєю пробігла несильна вібрація. Удар виявився досить потужним, щоби його правими поручами розповзлася павутинка тріщин.

Князь заревів і рвонув Збруєпідсиленим спринтом. Запал ще сильніше охопив його, і він плечем урізався в групу паршенді, розкидавши їх, а його меч описав коло, зітнувши тих, хто виявився надто загайним, щоб забратися з дороги. Далінар відскочив убік, коли град каміння прилетів туди, де він щойно стояв, а тоді заплигнув на невисокий валун. Два кроки — і він стрибонув до уступу, на якому стояли пращники.

Холін ухопився за край однією рукою, а в другій стискав Сколкозбройця. Бійці