Читати книгу - "Історія однієї з фей, Тетяна Собчук"

— Академія має три корпуси. В кожному корпусі навчаються феї різної вікової категорії. Починаючи з 5 і до 18 років. 

— Отже навчання проходить 13 років? — уточнила я у жінки.

— Загалом — так, — відповіла вона, — але цю кількість можна зменшити. Все залежить від того, як проходить розвиток сили у феї. Якщо вона вміє досконало володіти своєю силою до 14 років, то на цьому її навчання завершене. 

— А де проходить навчання? — задала питання Глорія.

— Одна частина проходить у навчальних класах, — повідомила Міс Емеролд, — там проводять лекції. Інша частина — в практичних залах. 

— Там отриманні знання використовують на практиці, — сказала Джесс. 

— Так, все вірно. Але всі практичні дозволяється робити лише під наглядом викладача або ж старшої феї, яка вільно та досконало володіє силою.

— І скільки таких залів є в Академії? — запитав Річард.

— На даний момент не так багато, — з похмурими нотками у голосі повідомила жінка, — нам доводиться з'єднувати кілька класів з однієї сили, щоб провести практичні.

— Зрозуміло, — сказав хлопець, — я повідомлю про це Герцогу Георгію ІІ, подивимося, що він скаже.

— Гаразд, — сказала я, привернувши увагу директора, — кажуть, що тут є також чудова бібліотека.

— Так, — відповіла жінка, — там учні проводять свій вільний час. Таку бібліотеку не знайдете більше ніде. 

— Невже вона така одна? — перепитала я. 

— Так, — відповіла Міс Емеролд, — у нашій є одна особливість. Окрім загальної бібліотеки, яку можуть відвідати будь-хто, також є і секретна секція. Але туди доступ мають лише певні викладачі.

— Можете нам її показати? — запитав Річард, — моя наречена просто обожнює бібліотеки.

— Так, це правда, — з посмішкою підтвердила слова хлопця, — я і вдома більше часу проводжу в читальний залі, ніж в будь-якому іншому місці.

— Так, звісно, — повідомила жінка, — ходімо сюдою. По дорозі покажу Вам і наші класи.

— Дякую! — мило відповіла я.

І ми попрямували за директором. Навчальні класи були доволі просторими та оснащені найсучаснішою технікою. За ними нам показали і практичні зали. Вони були вдвічі, а то і втричі більшими за навчальні. І більш схожі на маленькі кусочки різних місць. Один був схожий на оранжерею, або сад. В якому були найрізноманітніші рослини. Інший зал — на величезний акваріум. Поділений на дві частини. В одній були морські жителі, а інша – це поверхня води. Наступний практичний зал нагадував невеличкий театр. Тут не ставили ніякі постановки, а лише проводили практичні заняття. Але, як і казала Міс Емеролд їх дійсно мало на таку велику кількість учнів. 

— А ось і наша бібліотека, — привернула увагу жінка, — як бачите тут не менше учнів ніж у навчальних класах або практичних залах. 

— Так, справді, — сказав Річард, оглянувши зал.

— А що знаходиться в секретній секції бібліотеки? — запитала я.

— В основному там архівні документи та старовинні книги.

— Чи можна нам туди заглянути, — запитав хлопець. 

— Так, але не всім, — повідомила Міс Емеролд, — можете зайти Ви та Леді Катаріна.

— А чи можна нам тоді відвідати кілька навчальних та практичних класів? — запитала Глорія. 

— Так, звісно. Хвилинку.

Як тільки жінка відповіла на питання дівчини, перед нами відкрився невеличкий портал. З нього вийшли дві дівчини приблизно нашого віку. 

— Кенді, Роуз, — звернулася до дівчат директор, — проведіть наших гостей до навчальних та практичних залів. Та передайте Місіс Сафаї цього листа.

Після цього нові знайомі разом із моїми подругами зникли в порталі. А ми з Річардом та директором пройшли повз центральну читацьку залу до вітражних дверей з золотистою основою. На них була зображена фея.

— А хто це на вітражі? — запитала я.

— Це перша фея, — відповіла Міс Емеролд, — після того як збудували Академію фей, цей вітраж з'явився сам разом з однією книгою. 

— "Цікаво", — подумала я.

І судячи з того, що директор ніяк не відреагувала на мою думку, зробила висновок, що вона не може спілкуватися телепатично без зорового контакту із співрозмовником. І це було добре. Я могла розмірковувати про все. Головне в цей час не дивитися в очі Міс Емеролд. 

— Так, — привернула увагу жінка, — Місіс Сафая отримала мого листа, а отже ми можемо зайти в секретну секцію.

Директор достала із кармана незвичайний ключ. Схожий на той, яким бабуся відкрила двері у світ фей. Різниця лише в тому, що ключ директора був кришталевий та різнокольоровий, як частина вітражу.  Провернувши його в замку двері відчинилися самі. Жінка пропустила нас із Річардом вперед а потім зайшла сама. Коли я проходила повз двері, вітраж засвітився. 

— "Цікаво, хто така ця дівчина?" — подумки сказала директор, — "Вітраж ніколи не світився".

Я чула про що думала Міс Емеролд. Але не стала відповідати їй. Я ще сама не до кінця знала як це все пояснити. Тому з нетерпінням хотіла побачити книгу Фей.