Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Він підійшов до сестри й придивився. Так і є: поки вони стояли промоклі до нитки, їй ледь волосся намочило.

- Ні-ні-ні, - Лєра задкувала назад.

Краєм ока Влад бачив, що друг зазіхнув на п'ятилітрову пляшку Ані, що стояла на підлозі біля стіни. Потрібно тільки відволікти сестру.

- А що це в тебе? Засос? - Влад примружився.

Лєра рефлекторно потягнулася рукою до шиї, зовсім забувши, що хотіла приховати сліди, залишені Марком. Тепер це стало не важливо.

Вона й пискнути не встигла, як на неї налетів Коля, обливши водою з пляшки. Вона заплющила очі й вже не намагалася бігти - надто пізно. Вистачило пари секунд, щоб намокнути так само сильно, як вони. Коля не став витрачати всю воду, проте він почав, за що Лєра була страшенно зла. Прибравши мокре волосся з обличчя, вона втупилася на кривдника:  

- Колю! Я вб'ю тебе! - її голос тремтів від злості, але той навіть не поворухнувся, не злякався. Він просто стояв і продовжував розглядати її, наче вона була картиною, яку можна вивчати годинами.

- Боже, Лєро, ти така сексуальна.

Спантеличена Лєра опустила очі й до неї дійшло. Вона стояла у білій футболці, яка враз стала прозорою, бо мокра тканина прилипла до тіла, виявивши обриси її фігури. Без бюстгальтера, Лєра виглядала, ніби гола.

Вона прикрилася руками й знову звернулася до Колі:

- Біжи!

Він вискочив із кімнати. Лєра цього й домагалася - друг мало не втопив її, вона зробить так саме. Взяла з полиці невелику каструльку і попрямувала до дверей.

- Сестро, що за дитячий садок? Ти збираєшся облити його знову? - зупинив її Влад. У відповідь отримав легкий кивок. - Облий перед парами. Це по-дорослому.  

Якби не її й без того похмурий настрій, вона, можливо, послухалася б, але не сьогодні. Лєра побігла на кухню. Крізь темряву дісталася до раковини, набрала води та завмерла. Почулися тихі кроки, що почали наближатися. Ось він і попався. Ще кілька метрів і Коля проходитиме повз кухню, звідки Лєра мала намір вискочити й облити його водою.

Ще крок, вона різко виходить і... виливає каструлю води на вахтерку. У Лариси Тимофіївни ледь інфаркт не стався, за серце схопилася і не дихає. Повітря стало важким, а тиша - нестерпною.

Лєра застигла на місці, її власне серце завмерло разом із вахтеркою.

- П-пробачте, - видавила вона і, не придумавши нічого кращого, втекла.

Влетівши до кімнати, дівчина впала на ліжко в мокрому одязі, навіть не намагаючись перевдягнутися. Її тіло обм’якло на м’яких простирадлах, і вона швидко сховалася під пледом, як під бронею від усього світу. Сподівалася, що там її ніхто не знайде, монстри не дістануть під ковдрою... але вона сама до них прийде. Тому що справжні монстри серед людей.