Читати книгу - "Таємний агент Микола Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ця розповідь, попри всю її зовнішню серйозність, виглядає фантастично. Вона є переспівом оповідей про утиски козаків, які зустрічаються в «Історії русів» та драмі «Богдан Хмельницький» Рилєєва. Але в Гоголя цей мотив доведено до абсурду. Чого, наприклад, варте таке повідомлення: «покамест рассобачий жид не положит значка нечистою своею рукою» на паску, її не можна вживати? А це взагалі сприймається комічно: «уже из поповских риз жидовки шьют себе юбки».
Чи варто вірити таким словам? Ось як Гоголь характеризує прийшлих козаків, що оповідають наведені жахіття:
«Куча состояла из Козаков в оборванных свитках. Беспорядочный костюм (у них ничего не было, кроме рубашки и трубки) показывал, что они были слишком угнетены бедою или уже чересчур гуляли и прогуляли всё, что ни было на теле» (подано за першою редакцією твору).
Автор не стверджує нічого певного — чи й справді козаки були пригнічені злиднями, чи просто все прогуляли; вибирати має читач. Але наведені незадовго перед тим оповіді про гулянки козаків мимоволі підштовхують до другого висновку.
Отож чи не є ці оповіді фантазіями п’яниць?
Правда, козаки їм охоче вірять. І відразу йдуть бити євреїв. У першій редакції про це розповідається так:
«“Как, чтобы жидовство над нами пановало! А ну, паны браты, перевешаем всю жидову! Чтобы и духу ее не было!” — произнес кто-то из толпы. Эти слова пролетели молнией, и толпа ринулась на предместье, с сильным желанием перерезать всех жидов.
Бедные сыны Израиля, растерявши всё присутствие своего и без того мелкого духа, прятались в пустых горелочных бочках, в печках и даже заползывали под юбки своих жидовок. Но неумолимые, беспощадные мстители везде их находили.
— Ясневельможные паны! — кричал один высокий и тощий жид, высунувши из кучи своих товарищей жалкую свою рожу, исковерканную страхом. — Ясневельможные паны! Мы такое объявим вам, чего еще никогда не слышали, такое важное, что не можно сказать, какое важное.
— Ну, пусть скажут! — сказал Бульба, который всегда любил выслушать обвиняемого.
— Ясные паны! — произнес жид. — Таких панов еще никогда не видывано, ей богу, никогда! Таких добрых, хороших и храбрых не было еще на свете… — голос его умирал и дрожал от страха. — Как можно, чтобы мы думали про запорожцев что-нибудь нехорошее. Те совсем не наши, что арендаторствуют на Украине! Ей богу, не наши! То совсем не жиды: то чорт знает что. То такое, что только поплевать на него, да и бросить. Вот и они скажут то же. Не правда ли, Шлема, или ты, Шмуль?
— Ей богу, правда! — отвечали из толпы Шлема и Шмуль в изодранных яломках, оба белые, как глина.
— Мы никогда еще, — продолжал высокий жид, — не соглашались с неприятелями. А католиков мы и знать не хотим: пусть им чорт приснится! Мы с запорожцами — как братья родные…
— Как? Чтоб запорожцы были с вами братья? — произнес один из толпы. — Не дождетесь, проклятые жиды! В Днепр их, панове, всех потопить поганцев!
Эти слова были сигналом; жидов расхватали по рукам и начали швырять в волны. Жалкий крик раздался со всех сторон; но суровые запорожцы только смеялись, видя, как жидовские ноги в башмаках и чулках болтались на воздухе».
У другій редакції опис цього погрому мало чим відрізняється. Коли проаналізувати цю сцену, вигляд вона має абсурдний. Адже перед цим говорилося, що передмістя Січі, де живуть зокрема і євреї, годує «справжніх» січовиків. Ці євреї нічого поганого запорожцям не зробили. Радше навпаки; вони навіть відхрещуються від своїх одноплемінників, які десь «на Гетьманщині» нібито чинять утиски християнам. Та саме цим, «січовим» євреям найбільше дістається від козаків. Де тут логіка?
Але, незважаючи на погроми, на негативне, навіть презирливе ставлення козаків до євреїв, останні не покидають їх. Вони ладні служити козакам, знаходячи тут, зрозуміло, для себе вигоду. Це показано на прикладі Янкеля, який, врятований Тарасом Бульбою, супроводжує козацьке військо, займаючись торгівлею. Янкель готовий допомагати своєму благодійникові. Доносить йому потрібну інформацію. Саме Янкель перший розповів Тарасові, що його син Андрій перейшов на бік поляків, — правда, за цю новину ледь не дістав прочухана.
Янкель користолюбний, але вміє у цьому вчасно зупинитися. У другій редакції повісті читаємо про нього таке:
«Он уже очутился тут арендатором и корчмарем; прибрал понемногу всех окружных панов и шляхтичей в свои руки, высосал понемногу почти все деньги и сильно означил свое жидовское присутствие в той стране. На расстоянии трех миль во все стороны не оставалось ни одной избы в порядке: все валилось и дряхлело, все пораспивалось, и осталась бедность да лохмотья; как после пожара или чумы, выветрился весь край. И если бы десять лет еще пожил там Янкель, то он, вероятно, выветрил бы и все воеводство. Тарас вошел в светлицу. Жид молился, накрывшись своим довольно запачканным саваном, и оборотился, чтобы в последний раз плюнуть, по обычаю своей веры, как вдруг глаза его встретили стоявшего назади Бульбу. Так и бросились жиду прежде всего в глаза две тысячи червонных, которые были обещаны за его голову; но он постыдился своей корысти и силился подавить в себе вечную мысль о золоте, которая, как червь, обвивает душу жида».
Виявляється, в Янкеля є своє поняття честі. Він, незважаючи на зиск, не зраджує Бульбу. Допомагає останньому добратися до Варшави, влаштовує йому зустріч із сином у тюрмі. Правда, ця зустріч зривається з вини самого ж Бульби.
Відносини між Бульбою та Янкелем можна розглядати як образно-художнє трактування непростих стосунків між козаками-українцями та євреями. І хтозна, на чиєму боці реально був Гоголь: чи симпатизував він відважним та емоційним, але часто безладним і нерозумним степовим лицарям, чи раціональним (хай і «дрібнодушним») євреям, спроможним розв’язати чимало практичних питань?
Окремі фрагменти повісті дають підстави стверджувати, що, попри деякі негативні характеристики єврейства, Гоголь йому симпатизував. Уже наводилася цитата, де йшлося про голодомор у Дубні. Особливо вражаючим вийшов опис мертвої матері, до грудей якої тулиться немовля; при цьому автор припускає про єврейське походження цієї жінки. Ще в одному місці, де йдеться про пораненого й хворого Тараса Бульбу, розповідається, що його товариш
«скакал без отдыху дни и ночи и привез его, бесчувственного, в самую Запорожскую Сечь. Там принялся он лечить его неутомимо травами смачиваньями; нашел какую-то знающую жидовку, которая месяц поила его разными снадобьями,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний агент Микола Гоголь», після закриття браузера.