Читати книгу - "Неонова, Юлія Богута"

...знову синіють пальці, знову стікають сили.
Мене привели в світ насильно, бо я цього не просила,
Але чомусь я маю жити із цим всім набором генів,
Який мені просто вручили. А десь ще лунають сирени...

Лунають над цілим містом, допоки мій час минає.
Ковтаю гарячий чай, таблетки, настої ковтаю,
Щоб трохи додати годин у свій циферблат на серці.
Протриматись до зими. Прожити б ще декілька терцій.

Побачити б сенс поміж літер, списати б чорнила у венах,
Щоб потім не марити болем, засівшим у кволих катренах.
Не бачити синю шкіру, промерзлу, німу та безкровну.
На жаль так буває у світі. Є люди невиліковні.