Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

До середини дня ми просиділи в залі для нарад. З друкарні якраз привезли свіжонадруковані запрошення, іменні картки та тимчасові перепустки. Бернард приніс повний список учасників та їхніх супутніх, і ми сиділи та в шість рук підписували прямокутники, що пахли друкарським верстатом і сяяли золотими вензелями. 

Об одинадцятій ранку в мене нили руки, о дванадцятій — спина, о другій годині дня я зрозуміла, що треба було одразу принести зі спальні подушки та сидіти тільки на них. А купа недописаних папірців виглядала все так само монументально, як раніше.

— Не можу більше, — простогнала Мірабель. — У мене літери в очах стрибають! І взагалі, ми обід пропустили. А чому, в ім'я всіх богів і духів, ми не замовили одразу запрошення з іменами?

— Так список усе ще уточнюється, — флегматично пояснив Бернард і вивів каліграфічну завитушку на черговій картці. Здається, такі таблички ставлять біля тарілок, щоб гості знали, хто де сидить. — І що набагато гірше — буде уточнюватися ще пару тижнів після початку урочистості. Обов'язково в останню мить хтось захворіє, хтось вирішить узяти з собою улюблену няньку, компаньйонку, подругу, покоївку і молодшу сестру з її мопсом, папугою і породистим поні. І почне страшно дивуватися, що в стійлі тварині не виділено найкраще місце.

— І все ж, я їсти хочу. — Принцеса відмітила галочкою ще одне ім'я в списку і передивилася напис: — Леді Ерінзіма фон Штуельге дер Гуатана, ким би вона не була, напевно, вже пообідала. Чим ми гірші?

— Перерва на тридцять хвилин? — попросила я в головного розпорядника, скорчивши жалібні оченята. — Розім'ятися, носик припудрити й продовжити роботу з новими силами?

— Та я сам їсти хочу, — відгукнувся Бернард. — І випити.

— Компоту? — хором поцікавилися ми з Мірабель.

— Матусиного, з малиною, — підтвердив наш начальник. — Але бажано двох-трьохрічної витримки.

Ми всі дружно розреготалися.

— Дивлюсь, у вас тут вечірка, а мене не покликали? Завжди так: ніхто мене не любить, ніхто не приголубить, — обурився Гі, впливаючи в кімнату в ритмі сальси. Його тендітна постать ледь вгадувалася за купою якихось різноколірних ганчірочок, що височіли до вух ельфа й звисали майже до підлоги. — Дівчатка мої передати просили, насолоджуйтесь.

— Ти мій рятівник, спасибі! — Мірабель підскочила і висунула з кута порожню коробку з-під карток. Таку немаленьку, метр на півтора десь. — Кидай сюди, Вільгельм увечері забере.

Ельф продефілював у куточок і вивантажив свою ношу.

— Ну, красунечки мої, пішли обідати?

— Біжіть, молодь, — пихнув Бернард, дивлячись на нас трьох, хоча Гвідо йому в пра-пра-прадіди годився, не менше. — Година відпочинку, а потім збирайте всіх, хто вміє перо в руках тримати, і йдіть сюди. Запрошення самі себе не підпишуть.

— Але і їжа сама себе не з'їсть, — зауважив ельф.

— Взагалі-то це вже від їжі залежить, — заперечила я, згадуючи підручник з описом різноманітних рас. 

— Справедливо. Але поки що пропоную вирушити до їдальні, а не в гості до болотяної нежиті. — Гвідо підчепив нас із Мірабель під руки й потягнув геть.

Залишок дня минув із жартами, але у постійних клопотах. Якось само собою вийшло, що до їдальні підтягнулися інші організатори, не вистачало хіба що Амадо і привида Хогнітуса. Але загалом пізній обід ми провели дружно і весело. Варден фон Маел надіслав з кухні видатний набір страв. Точніше, використовував наші спільні трапези для відпрацювання святкового меню.

І хоча спочатку я дивилася на неймовірного вигляду вафельні вазочки із закусками, кольорові канапе і численні шпажки з підозрою, намагаючись вгадати, що саме збираюся їсти, незабаром махнула рукою. Бог із тим, із чого це роблять, як воно називалося і де бігало, якщо це аж тане у роті й змошує облизувати пальці. Це тобі не позавчорашній бутерброд вже точно. Хоча одну страву Мірабель усе ж забракувала.

— Знаєш, нам не варто провокувати деяких гостей. Давай утримаємося від запеченого оленя зі священного гаю.

— М'ясо — воно і в пустелі м'ясо, — спробував заперечити гном. — Яка різниця, де воно бігало?

— Для лісових ельфів різниця є, — м'яко, але наполегливо повторила принцеса. 

— Ну, можемо подати не на рожні, а в нарізці. Ніхто не запідозрить, зате який смак! — Гном схвильовано смикав акуратно заплетену бороду.

— Не хочу дипломатичного скандалу, особливо з огляду на те, що ця оленина майже контрабанда, а світлий принц — покровитель того самого гаю та один з основних фаворитів сезону. А ось вершкові десерти з фруктами незрівнянні й абсолютно політично безпечні, думаю, їх можна подати як родзинку вечора. — Вона посміхнулася, немов ангел із картинки, і Варден розтанув.

— Гаразд. Замінимо оленя качкою з апельсинами.

— Чудова ідея!

Гном раптово повернувся до мене і зауважив суворо:

— А ти їж давай, іншовимірне створіння. Он кістки просвічують. 

— Я про неї подбаю, — швидко вставила принцеса. — Не турбуйтеся, майстре.

А потім нам знову довелось повертатися до карток та підписів. Годині о восьмій Кассарі перепросила і залишила нас, бо мала перевірити перед наближенням ночі стійкість купола. Фейрі відчайдушно позіхали, навіть їхні сяйнисті крильця безсило повисли, тому Бернард відпустив дівчат відсипатися.