Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— Важко їм. Вони ж від сонця сильно залежать, а в зимовий період його мало, ось і втомлюються до вечора більше за інших, — зітхнув старший розпорядник.

— А творчі вечори як же вони будуть проводити?

— О, там світло, музика, сміх. Це ж чисті енергії. Фейрі їх вбирають і чудово засвоюють. І надсилають у простір додаткові випромінювання, що розкривають творчий потенціал слухачів. — Бернард терпляче пояснював незрозумілі мені моменти.

— До речі, у багатьох інших світах цих летючих красунь вважають кимось на кшталт муз для художників і поетів, каталізаторами чарівних пригод, та й просто несподіваних вчинків. І не дарма, тут багато що залежить від того, до чого більше схильний об'єкт їхнього впливу, — зауважила Мірабель. — Я все. Останні перепустки готові. — Вона з гордістю закрила перо ковпачком і солодко потягнулася. — Як у вас?

— А ми теж.

Дивно, але це виявилося правдою. Рівні ряди карток і табличок були ретельно заповнені й покладені в коробки — чекати свого часу.

— Чудовий результат, — схвально посміхнулося начальство. — Думаю, на сьогодні можна закінчити зі справами. Усім спасибі! Збір завтра о дев'ятій. Що там на черзі?

— Обладнання стрільбища. Сьогодні зібрали щити й уловлювачі, збили перепони для стрибків. Будемо встановлювати. Я обіцяв Вірен допомогти з лавками в саду, їх замало, — відгукнувся суворий Вільгельм. 

— У мене — декор зимового саду. — Дріада кинула погляд, сповнений вдячності, на широкоплечого воїна.

— Ми з Гелен інспектуємо кімнати для гостей, — відповіла за нас обох принцеса. — Якщо залишиться час, допоможемо іншим.

— На мені — призи для конкурсів і затвердження меню, — підсумував Бернард. Думаю, встигаємо. Поки що всім відбій. 

До кімнати я повернулася шалено горда собою і дуже втомлена. Голова вибухала від тієї кількості інформації, яку в неї втовкли протягом дня, але вперше за багато-багато місяців це скоріше тішило, аніж дратувало.

Світла було замало, але запалювати додаткове я полінувалася. Напевно, даремно, бо одразу ж перечепилася через рушник, що валявся посеред кімнати. Дивно, наче я пам'ятала, що залишала його на сушарці у ванній.

Я підняла з підлоги махрового порушника спокою й оглянула: точно мій. Може, служниця приходила, щоб поміняти, і впустила випадково? Я заглянула у ванну, але свіжої зміни не знайшла. Чи я наплутала, кинула і забула? Нервувала ж уранці. Гаразд, неважливо.

У каміні, догоряючи, потріскували дрова, по кутах м'яко колихалися тіні. Зовсім як живі, аж лячно. Утім, придивившись, я зрозуміла, що це лише обман зору: надто очі втомилися від писанини.

— Ну що, Олено, ти тепер темряви боїшся? А ще доросла дівчинка, і як не соромно.

Нашвидкуруч скупавшись, я забралася під пухнасту ковдру і блаженно обійняла подушку. День перший, політ нормальний. Подумки перебираючи справи на завтра, я непомітно провалилася в сон.