Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Правда, своїм одягом експедиція могла викликати загальний подив. Усі учасники її прибралися в однакові тюрбани, піджаки з золотими позументами й чоботи з жовтої шкіри. І сам керівник хизувався у такому самому арабському вбранні.

Та, незважаючи на цей театральний перевдяг, експедиція була серйозним науковим заходом. Шампольон дивував усіх своїми знаннями єгиптології. Він з першого погляду визначав, до якої епохи належать знайдені пам’ятки старовини… Для нього ніщо не було несподіванкою, все, що він побачив, підтверджувало теоретичні знання вченого, здобуті під час довголітньої праці в Греноблі й Парижі.

Молоді товариші Шампольона захоплювалися романтичною красою єгипетських руїн. Ось що занотував один із них про храм у Дендері: «І нарешті ми побачили храм, залитий місячним сяйвом. Непорушна тиша, сповнена якихось таємничих чарів, панувала над портиком з величезними колонами, в той час коли зовні все тонуло в сліпучому світлі місяця. Дивний, чудовий контраст! Ми розпалили посеред храму багаття з сухої трави. І знову захоплення, майже екстаз! Нас охопило якесь незрозуміле хвилювання, якесь божевілля, якесь невимовне збудження!»

Сам керівник експедиції висловлювався про цей храм стриманіше, але, видно, і він не міг не піддатися зачаруванню: «Не берусь навіть описати того враження, яке справив на нас храм, а особливо його портик. Окремі частини споруди можна описати за допомогою цифр і вимірів, але зовсім неможливо дати будь-яке уявлення про всю будову. Храм чудово поєднує в собі принадність і велич. Захоплені, в піднесеному настрої, ми пробули там дві години. В супроводі бідного, обідраного феллаха блукали по залах, при світлі місяця намагалися прочитати напис», видовбані на зовнішніх мурах».

Через три роки після повернення з подорожі по Єгипту Шампольон помер у Парижі від цілковитого виснаження організму надлюдською розумовою працею.

ДОЛИНА ЦАРІВ, СВЯТІ БИКИ Й СФІНКСИ

Книжка Денона, яку розкішно видав Жомар, викликала в Європі гонитву за пам’ятками Стародавнього Єгипту. Усі хоч трохи значні міста мали за честь придбати в свої музеї експонати просто з-над Нілу.

Експедиції споряджалися часто задля моди, аніж з чесною науковою метою. Чуючи, багатий зиск, авантурники з власної ініціативи їхали в Єгипет і скуповували скульптуру, скарабеї[32], навіть цілі саркофаги та мумії, щоб потім перепродати їх приватним колекціонерам.

Це спричинилося до того, що в Каїрі ширилася торгівля з-під поли, і її не могли припинити ніякі заходи. Для цілих сіл єгипетських феллахів, зручно розташованих по сусідству з руїнами та царськими гробницями, торгівля пам’ятками старовини стала головним прожитком. В тісних закамарках і на базарах бородаті араби часто продавали твори єгипетського мистецтва, які могли б стати гордістю найповажніших музеїв світу. Важко навіть уявити, якої непоправної шкоди завдано в той час єгиптології, бо в гарячковій гонитві за знахідками люди без усякого сорому грабували могили й храми, розбивали саркофаги, відбивали статуям голови, видовбували з стін цілі плити з барельєфами або написами.

Серед того неладу справжня археологія Єгипту формувалася дуже повільно. За дивним збігом обставин її починала людина, яка не мала нічого спільного з археологією. Це був Джованні-Батіста Бельцоні, який народився 1778 року в Італії. Власне кажучи, його треба було б віднести до ряду тих звичайних шукачів скарбів, якими кишіло у той час у Єгипті і які були справжнім лихом для науки, коли б не та обставина, що він зробив кілька відкриттів, дуже важливих для зовсім молодої ще єгиптології. Археологи пізніших часів не раз дорікали йому за безцеремонні методи пошуків, а все-таки визнали його безперечні заслуги.

Замолоду Бельцоні мав намір піти в монастир, але роль ченця йому аж ніяк не пасувала. То був юнак з м’язами важкоатлета, запальний, розбіяка й паливода. До того ж він заплутався в якихось політичних інтригах, а в ті часи це була досить небезпечна справа. Тому в двадцять три роки Джованні мусив утікати з Італії і незабаром з’явився в Лондоні.

На прожиття Бельцоні заробляв тут незвичайно: він виступав у другорядних цирках як «найдужчий силач світу». Одягнений у рожеве трико, Джованні викликав подив своїми могутніми біцепсами, піднімав неймовірно важкі речі, а наприкінці виступу на нього чіплялося кілька чоловік, і він ходив з ними навколо арени під туш оркестру й шалені оплески захопленого натовпу.

Але в глибині душі Бельцоні мріяв зробити якийсь великий винахід, котрий приніс би йому щастя. Він чув про примітивні методи зрошення грунту, які з давніхдавен застосовували в Єгипті, й тому сконструював колесо накачувати воду; воно давало наслідки вчетверо більші, ніж місцеві журавлі-черпаки. За останні гроші, зібрані від циркових виступів, Джованні поїхав до Каїра й показав свою модель тодішньому володареві Єгипту — Мохамеду Алі. Проте його чекала цілковита невдача. Алі, котрий уславився тим, що під час банкету умертвив чотириста беїв, зовсім не був схильний полегшувати становище поневолених феллахів і, коли йому показали винахід, тільки байдуже знизав плечима.

Бельцоні залишився в Каїрі без копійки в кишені. Отож коли до нього прийшов місцевий англійський консул і попросив виконати за добру винагороду певне доручення, Джованні охоче згодився. Йшлося про те, щоб забрати з Фів[33] величезну статую Рамзеса II і доправити у верхів’я Нілу, в Олександрію, звідки її мали перевезти пароплавом до Британського музею в Лондоні.

У червні 1816 року Бельцоні приїхав до Фів. Руїни міста справили на нього глибоке враження й викликали палке захоплення єгипетською старовиною. Тому Джованні поклав назавжди лишитися в Єгипті і цілком присвятити себе археологічним розшукам. Ось що він писав у своєму щоденнику про перше враження від руїн: «22 дня ми вперше побачили руїни великих Фів. Мені здавалося, ніби я ввійшов у місто велетнів, місто, яке мало такий вигляд, немовби його зруйновано під час тривалої війни… Храм у Луксорі захоплює мандрівника своєю величчю. Усе в ньому викликає подив — вхід з двома обелісками і величезними статуями на фасаді, густо розміщені величезні колони, різноманітні зали й святилища, розкішні орнаменти на мурах і колонах, барельєфи з батальними сценами. Коли, приваблені рештками будівель, які високо піднімаються над верхів’ями пальмових дерев, ми рушимо на північну сторону Фів, то опинимося в справжньому лісі храмів, колон, обелісків, велетенських статуй, сфінксів, портиків і безлічі інших чудових пам’яток старовини, яких зовсім неможливо описати.

Навіть на західному боці Нілу мандрівника оточують різноманітні чуда. Тут і храми, величезні, надзвичайно могутні статуї, а також Долина Царів