Читати книгу - "Бомба для голови"

— У якому саме обвинуваченні ви були впевнені настільки, що прийняли рішення заарештувати Люса?

— Не в інтересах слідства говорити зараз дуже багато… Одне можу сказати: я бачу немало загадок у загибелі Дорнброка, що сталася на квартирі Люса, — відповів Берг.

— Нам би хотілося знати подробиці, пане прокурор. Я представляю телебачення, і мені цікаво, в якому напрямі йде розслідування питання про плівку, яку було передано Люсом редакторові Ленцу.

— Я сам люблю подробиці і збираю їх по крихтах. І коли я наберу досить подробиць, я відповім на ваше запитання.

— Пане прокурор, — зауважив кореспондент телебачення, — ми прийшли на прес-конференцію, а не на турнір дотепності. Наша робота — інформація, і, будь ласка, постарайтеся з повагою ставитись до нашої професії.

— Ви хочете конкретності? Будь ласка. Я нічого не можу повідомити вам нового з приводу плівки Люса, яку Ленц показував по вашому каналу телебачення. Я вивчаю й цю проблему.

— Нам стало відомо, що ви зацікавилися справою болгарського інтелектуала, який емігрував до нас. Чи вдалося вам зустрітися з паном Кочевим?

— Ні.

— Ви хочете добитися зустрічі з ним?

— Звичайно.

— У вас є якісь припущення про день зустрічі?

— В мене є всякого роду припущення…

— Чому ви зацікавилися втечею пана Кочева? Чому ви шукаєте зустрічі з ним?

— У мене є на це свої міркування…

— Як поводиться Люс?

— Тюрма — це не санаторій.

— У пресі промайнуло повідомлення, що Дорнброк загинув не своєю смертю. Як ви можете прокоментувати це повідомлення?

— Спитайте про це автора повідомлення. Від нас подібної заяви не виходило.

— Ви працюєте в контакті з політичним відділом поліції?

— Так, ми періодично консультуємося з майором Гельтоффом.

— Чи можете ви назвати якісь нові імена, що потрапили в сферу вашого розслідування?

— Це передчасно.

— Коли ви маєте намір припинити розслідування й передати справу до суду?

— Дуже скоро. Я сподіваюся, що справа з’ясується дуже скоро.

— В якій мірі міцні зв’язки Люса з лівими, пане прокурор?

— Зараз я вивчаю зв’язки Люса. Всі його зв’язки — з лівими, і правими, і особливо з тими, хто мав з ним контакти як з режисером, коли він робив «Наці в білих сорочках». Більше мені нічого вам сказати, друзі. Я зможу побачитися з вами не раніше як у кінці цього тижня. В ці дні в мене буде багато канцелярської тяганини з оформленням справи…

Берг кивнув головою на крісло і запропонував:

— Сідайте. Ваше ім’я Конрад Ульм?

— Так.

— Ви асистент професора соціології Пфейфера?

— Так.

— Покажіть себе на цьому фото, — попросив Берг, простягаючи Ульму кадр, передрукований з кіноплівки Ленца. — Ось ця машина, бачите? Це ви?

— Так.

— А хто поряд?

— Це Граузнец, це Урсула, я забув її прізвище, це болгарин, який утік… Це… А оцього я не знаю… Він не з наших…

— А машина чия?

— Моя.

— А хто вам запропонував поїздити по місту в цей день?

— Не пригадую. Ми ж тоді вип…

— Випили, випили… Але це не моя компетенція. П’янство за кермом карає поліція. Спробуйте пригадати, хто запропонував вам поїхати з пляжу?

— По-моєму, болгарин… Він захотів подивитися місто…

— Про що він говорив з вами?

— Я ж не знав, що він утече, інакше я уважно прислухувався б до його розмов.

— Він був цікавим співрозмовником?

— Урсулі так здалося. Я з ним щось не дуже розговорився. Він здався мені занадто веселим. Якимось бадьористим. А я не дуже вірю бадьористим. Особливо звідти, з-за стіни.

— Зараз я спробую сформулювати надзвичайно важливе запитання, а ви мені відповісте на нього з усією серйозністю… Через два дні після зустрічі з вами Кочев вирішив не повертатися додому. Чи відчули ви в його розмовах, у манері поведінки бажання, намір, проблиск наміру не повертатися додому? Може, він вас запитував, як звідси перебратися ще далі на захід, цікавився працевлаштуванням, запитував про болгарських емігрантів, про панів з НТС[4], які борються з Кремлем?.. Пригадайте, будь ласка, все, що можете пригадати.

— Він справив на мене враження весельчака, — повторив Ульм, — жартував: «Ви всі — акули імперіалізму…» Казав, що не зміг би тут жити, бо «відчуваєш себе загорнутим у целофан — повна некомунікабельність».

— Він сказав вам, що не зміг би тут жити?

— Так. Він так говорив.

— Отже, для вас було несподіваним повідомлення про те, що Кочев вирішив не повертатися на батьківщину?

— Для мене це була зовсім несподівано.

— Сідайте он за цей столик і запишіть це. Я додам ваші свідчення до справи.

— Добре.

— І назвіть імена тих, хто був з вами того дня.

— Добре.

— Якщо у вас виникнуть якісь нові міркування з приводу вашої зустрічі з Кочевим — теж напишіть.

— Власне, нічого нового в мене не пивинно виникнути. Я, правда, був трохи здивований його німецькою, він розмовляв як справжній берлінець. А про все інше він торохтів, немов диктор московського радіо: «Так, у вас очевидна технічна революція, так, ви зробили гігантський ривок, ні, ваш робітничий клас не може бути пасивною силою, але ваші нацисти підняли голови, і якщо ви будете просто мітингувати — без програми й без організації, — вас зімнуть у найближчому майбутньому». Та ще щось у цьому дусі.

— От ви все й запишіть, будь ласка. І останнє: ви не пригадуєте, він не умовлявся ні з ким з ваших приятелів про зустріч?

— Я не чув. Може, Граузнец знає? Чи Урсула. Вона любить екзотику. Вона бачила першого червоного в своєму житті.

— Напишіть мені її адресу й телефон.

— У неї нема телефону, вона живе в гуртожитку.

— Адреса?

— Нойерштадт, сім. По-моєму, на третьому поверсі.. Її там усі знають.

6

Урсулу привезли через півгодини після того, як Ульм закінчив свої свідчення.

— Дев’ятнадцятого ми домовилися про зустріч — це правильно. Назавтра вдень ми з ним побачились, пане прокурор… Ми випили кави…

— Де ви побачились?

— У «Момзені».

— О котрій годині?

— О п’ятій годині.

— Хто платив за каву?

— Я хотіла заплатити за себе, але він сказав, що жінці у них забороняється платити за себе, і заплатив за нас обох. А в чому справа? Щось трапилося?

Берг скинув окуляри на кінчик носа і втупився в Урсулу з розгубленим подивом:

— Де ви були останній тиждень?

— Днів зо два я сиділа в себе… Готувалася до екзамену. А потім мене потягли на озеро. Ми там звірствуємо в палатках. Шматуємо м’ясо руками, словом, розважаємось.

— Ага… Ну зрозуміло. Транзистори хоч возите з собою?

— У нас диктофони. З записаними плівками. Завжди знаєщ, що за чим іде: після Елвіса Престлі — Рей Коніфф, а потім