BooksUkraine.com » Сучасна проза » Сендвіч із шинкою 📚 - Українською

Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"

241
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сендвіч із шинкою" автора Чарльз Буковський. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 69
Перейти на сторінку:
в трамваї, а цигарка пускал дим з моєї обмотаної голови. Люди виріщалися, та мені було байдуже. Тепер у їхніх очах було більше страху, аніж огиди. Я хотів, аби так тривало вічно.

Я доїхав до кінцевої зупинки й вийшов. День переходив у вечір, а я стояв на розі бульвару Вашингтона й проспекту Веств’ю, спостерігаючи за людьми. Ті, що мали роботу, саме поверталися додому. Скоро й мій батько приїде зі своєї уявної. А я не мав роботи й не ходив до школи. Я взагалі нічого не робив. Я був перев'язаний і стояв на розі, покурюючи сигарету. Я був крутим і небезпечним. Я шарив. Сліт вчинив самогубство. А я не збирався цього робити. Краще вбити когось із них. Я б забрав чотирьох чи п’ятьох із собою. Я б їм показав, що значить валяти дурня зі мною.

По вулиці в моєму напрямку йшла жінка. У неї були гарні ноги. Спершу, я заглянув їй в очі, потім поглянув на ноги, а коли вона пройшла – на її зад, я просто упивався її задом. Я запам’ятав її зад і шви її шовкових панчох.

Без своїх бинтів, я б не зміг цього зробити.  

34

Наступного дня я стомився чекати літаків, тому взяв жовтий зошит, що призначався для домашніх завдань. Вн був чистий. Я взяв ручку. Потім ліг у ліжко з зошитом і ручкою. Зробив кілька малюнків. Я малював жінок у туфлях на підборах зі схрещеними ногами й високо задертими спідницями.

Потім я почав писати. Це був твір про німецького пілота часів Пешої Світової Війни. Він літав на червному Фокері. А ще його недолюблювали інші пілоти. Він не розмовляв із ними. Він пив і літав один. Він не зважав на жінок, хоча вони й любили його. Він був над усім цим. Він був зайнятим збиванням літаків Союзників. На його рахунку було вже 110 літаків, а війна все ще була в розпалі. Його червоний Фокер, якого він назвав «Птах смерті», був відомий скрізь. Навіть наземні війська супротивника знали його, так як він часто пролітав низько над ними, уникаючи їх вогню, сміючись і скидаючи їм пляшки шампанського на маленьких парашутах. Барона Фон Гіммлена ніколи не атакувало менше п’яти союзницьких літаків. Він не був гарним, бо його обличчя було вкрите шрамами, та якщо придивитися ближче, він був просто красенем і це виражалося у всьому – у його очах, стилі, відвазі й лютій самотності.

Я списував сторінку за сторінкою, описуючи повітряні бої за участю Барона, про те, як він збивав по три-чотири літаки за раз, а потім повертався на майже розбитому Фокері. Він приземлявся, вистрибував із літака, поки той ще не встиг спинитися і прямував до бару, де брав пляшку й сідав за столик один, наливаючи стопки й випиваючи їх. Ніхто не вмів пити так, як Барон. Решта просто стояли біля бару й дивилися на нього. Якось, один із пілотів кинув, «Що таке, Гіммлен? Думаєш, що занадто крутий для нас?» Це був Віллі Шмідт, найбільший і найсильніший хлопець з підрозділу. Барон скінчив свій напій, поставив чарку, підвівся й повільно попрямував до Віллі, котрий стояв біля стійки. Інші пілоти відступили.

«Господи, що ти збираєшся зробити?» запитав Віллі, коли Барон наблизився.

Барон просто йшов на Віллі не відповідаючи.

«Боже, Бароне, та я ж просто пожартував! Мамою клянуся! Послухай, Бароне… Бароне… вороги скрізь! Бароне!»

Барон йому показав. Це треба було бачити. Він розбив Віллі пику, протягнув його через всю барну стійку й кинувши його за неї! Той упав упав прямо на дзеркало, а зверху на нього посипались пляшки. Барон дістав сигарету й зпалив її, потім він пішов назад до свого столика й налив собі чарку. Після цього його більше не чіпали. Віллі допомогли звестися на ноги. Його обличчя перетворилося на криваву кашу.

Барон збивав літак за літаком. Ніхто не розумів його і не міг второпати, як він так вправно керував своїм Фокером і решти його дивакуватостей. Як, наприклад, бійка. Чи його граційну ходу. А він ніяк не спинявся. Іноді, щоправда, йому не щастило. Одного разу, повертаючись після перемоги над трьома літаками Союзників, пролітаючи над ворожою базою, його зачепило шрапнеллю. Йому відірвало кисть правої руки. Та все ж, він посадив літак. Відтоді, він завжди літав з металевою рукою, замість справжньої. На його польоти це ніяк не вплинуло. А решта льотчиків були тепер іще обережніші з ним у барі.

Багато ще речей сталося з Бароном після того. Двічі він розбивався на нейтральній території і щоразу приповзав назад до свого ескадрону, напівмертвий, продираючись через колючий дріт, ворожі міни й вогонь. Багато разів товариші полишали його на вірну смерть. Якось він пропав на вісім днів і решта пілотів зібралися у барі, обговорюючи те, якою видатною людиною він був. Раптом, вони підняли голови і побачили Барона, що стояв у дверях, вкритий восьмиденною щетиною, в брудній, розірваній уніформі, з червоними і стомленими очима і залізною рукою, що блищала при світлі бару. Він сказав, «Якщо у цьому клятому місці не має віскі, я розвалю його к бісовій матері!»

Барон все продовжував витворяти чудеса. Я списав півзошита його пригодами. Мені подобалося писати про нього. Людині потрібен хтось. Зі мною не було нікого, тож я спромігся вигадати компаньйона, створити його таким, яким повинен бути справжній друг. Це не була вигадка чи обман. Справжньою вигадкою і обманом було зовсім інше: життя без такої людини поряд.

35

Пов’зки допомагали. Нарешті окружній лікарні щось-таки вдалося. Набряки спухли. Вони не зникли зовсім, але трішки поменшали. Та все ж, іноді з’являлися й нові. Мене свердлили й знову замотували.

Ці процедури з проколювання були нескінченними. Тридцять два, тридцять шість, тридцять вісім разів. Я більше не боявся голки. Та й раніше страху в мені не було. Була тільки злість. Тай й вона минула. Це не значить, що я змирився, мені було просто огидно, огидно від того, що зі мною сталося, огидно, що лікарі не могли нічого вдіяти. Вони були безпорадними, як і я, єдиною різницею між нами було те, що я був тут жертвою. Вони йшли додому й забували про все, в той час я я залишався сам на сам зі своїм обличчям.

Та в моєму житті сталися й певні зміни. Батько знайшов роботу. Він здав екзамен в окружному

1 ... 33 34 35 ... 69
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сендвіч із шинкою"