Читати книгу - "Щоденники дракона"

Скоро вони з усіма перезнайомились і почували себе напрочуд вільно. Ріонтей детально розповів про те, в чому полягала їхні робота, а тоді додав, що на чергування розставить новачків трошки згодом.

Від тієї розмови минув рік. Для людини рік — то великий строк. А для ельфа чи гнома? Дні за днями котяться, немов камінці у гірському ручаї. Давно вже Маарісаа довела свою вправність та неабиякі знання і стоїть на вахті старшою зміни. І її люблять та поважають. Серед магів світла немає заздрощів. Тут попереду лише розум, характер та потенціал мага.

Нова осінь визолотила усі пагорби й видолинки. Дерева, кущі горять найрізноманітнішими відтінками зеленого, жовтого, червоного кольорів. Осінні квіти, щедро розкидані навкруги, блякнуть перед багатими барвами листя, що помирає, аби народитися знов.

Сонце нещодавно закотилося й зеленаві сполохи заходу ще прикрашають небо з рідкими хмаринками. Сьогодні у Маарі та її напарниці гном-жінки Кизаль нічна зміна. Вночі роботи немало. Це вдень нечисть ховається по яругах та болотах. А зараз — її час!

Ельфійка сидить за центральним пультом, а Кіз — за пультом зв’язку. Мирна бесіда подруг час від часу переривається сполохами сигналізації. Та це діло звичне. Руки роблять свою справу автоматично.

— Слухай, Кіз! А як у вас із Равешем? Він хлопець аж занадто скромний, від нього не дочекаєшся, аби щось путнє сказав.

Маарі задумливо дивиться на екрани, почісуючи за звичкою пальцями правиці довге вухо. Кіз деякий час мовчить, розгладжуючи рудувату борідку, що палає полум’ям на її округлому личку.

— Знаєш, Маарі, нічого й не скажу! Він мені дуже подобається. Я йому, здається, також. Та все те якось просто по-дружньому. І знайомі ми тільки рік. А насправді — я просто боюся. Він же — маг найвищого класу. Йому прямий шлях — Вчителем бути. А я? Я ж ніколи не піднімуся вище магістра. А йому що тоді робити? Заради мене відмовитись від усього, кинути справу на півдорозі?

— Не говори дурниць! При чому тут звання?

— Не у званнях справа! Я про інше. Йому ж тоді жити у десять разів довше, ніж мені. Ні, я не заздрю, не подумай! Сама знаєш: нема там чому заздрити. Життя дракона не мед! Аби не було потреби, на це мало хто б згодився. Адже перед твоїми очима народиться й помре двадцять поколінь! А ти усіх пам’ятаєш, за всіма шкодуєш… Від такого можна й з розуму з’їхати!

— З розуму, як ти знаєш не з'їжджають…

— Воно то так, але ж на серці, либонь, така туга!

— Звісно! Коли поховаєш і дітей, і онуків…

— А друзі? А жінка чи чоловік?! Це ж рідкість, щоб як у тебе з Ламенілем. У вас все ясно: обоє скоро станете Вчителями, та й житимете собі разом довго, довго!

— Це ще як сказати. Потенціал у нас обох і справді високий, та його ще треба прикласти до діла! Та й зважитися на таке — сама ж кажеш: жити довго, а всі, хто був тобі близький…

— Не розказуй! Все одно ви не відмовитесь! Якщо будете бачити, що ви потрібні Школі, то підете на все! Хоч і будуть ваші драконячі серця п’ять тисяч років боліти за тих, що раніше пішли з життя!

Розмова переривається різким дзвоником і один з екранів заливається по периметру пурпуровим світлом. Маарі дивиться на нього й не вірить своїм очам: земля на схилі неглибокого рівчака обвалюється і з тієї діри з моторошним виттям виринає тьма невеличких, лютого вигляду тварючок, покритих грубою чорною шерстю. Їхні вишкірені морди блимають іклами та краплями білої піни, що аж стікає із бридких пащек на землю. Зграя дуже велика, і мішені маленькі. Тут автоматичних захисних систем замало.

Миттєво перед зором ельфійки виникає картинка з минулого… Вони втрьох десь у середній течії ріки Фіслор… Зграя токкі… Тільки ці трохи інакші. Миттєвий аналіз. Так! Є дещо новеньке!

— Кіз! Підійми тривожну групу. Хай будуть напоготові. Думаю, що я впораюся сама, та на всяк випадок…

Не скінчивши говорити, Маарі зникає у дверях переходу. За мить вона виходить з камери за два десятки кілометрів од станції. Погляд на ліс, миттєвий спалах нещодавно освоєної нею телепортації.

Тепер вона стоїть над потрібною їй яругою, оточивши себе нарочито слабеньким, захисним полем. Зграя одразу кидається на здобич. За хвилину люті страховиська вже стрибають навколо такої, здається, доступної ельфійки. Та захисне поле, таке заманливо слабке, все-таки ще утримує їх на відстані. За якусь мізерну мить мозок Маарі збирає інформацію. Так, це ті самі ПС-27. Але модифіковані. І магічний потенціал їх зріс, хоча і слабо. Ні, це не серйозно!

Ще одна мить іде на сканування місцевості. Вся зграя тут. Жоден не пішов. Мабуть, довго рили прохід, встигли зголодніти!

Все! Маарі піднімає руку. В її пальцях, складених знаком «палаюча зірка», пульсує енергія, здатна за мить скип’ятити озеро середніх розмірів… Тварюки зненацька усвідомлюють, що вони — у пастці! Тут немає потенційної жертви. Тут є тільки безжальний мисливець! Тепер вони скавучать з жаху, але вже пізно! Кілька коротких, загрозливо-мелодійних слів, і захисний екран, що вабив тварюк своєю доступністю, вибухає мільйоном блискавиць!

Навіть хронометри не в змозі зареєструвати, яку коротку мить лилося те вбивче світло, що несло згубу породженням темряви. І ось уже Маарісаа спокійно йде дном яру до виходу з тунелю. Підкоп справді серйозний. Та це вже не страшно. Треба тільки відмітити в оперативному повідомленні, щоб посилили контроль за можливістю прокладання нечистю підземних шляхів.

Почісуючи вухо, вона стоїть перед виходом з тунелю, спокійно обдумуючи, яку треба прикласти силу, щоб він закрився одразу на всю довжину. Щось вона якась млява сьогодні, сонна! І тут до неї дійшов навіть не поклик, а справжній крик підсвідомості: «НЕБЕЗПЕКА!»

Реакція її була настільки миттєвою, що привид, який з глибини тунелю навіював сон, не встиг навіть відсахнутися. Вогняний шар високотемпературної плазми, рвонувся з пальців Маарі й, у двічі перевищуючи швидкість звуку, понісся тунелем, спалюючи все на своєму шляху. Внутрішнім зором Маарі бачить себе пілотом, що мчить у тому смертоносному шарі. Три секунди лету, п’ять секунд… Десь близько повинен бути вихід. Вона явно вже під територією чорних. На дванадцятій секунді шар виривається на поверхню. І…

Ріггар, чорний дракон, сам керував цією операцією. Успіх повинен бути повним! Дві сотні модифікованих псів темряви прорвуть блокаду і підуть гуляти територією тих, золотих та срібних, щоб їм! А слідом, поки сторожі ганятимуться за дрібнотою, підуть нові створіння. Поки що