Читати книгу - "Тільки разом"

Андре криво посміхнувся. У його очах спалахнуло щось хиже, чого Кет раніше не бачила.

— Може, прогуляємося після того, як ти звільнишся?

— Зараз не час гуляти з цією акселераткою! — вигукнула Кет, підхоплюючись із місця.

— Так, звичайно! — відповів Андре, повернувшись до Жаклін.

Мсьє Морель відчинив двері й покликав пацієнта.

— Андре, навіщо тобі це?! Я не розумію! — спалахнула Кет, встаючи на шляху друга.

— Дійсно, ти не розумієш! — пошепки мовив Андре. — Іди додому, не чекай на мене, — і пройшов крізь співрозмовницю.

Кет була приголомшена. Ніколи в житті Андре не поводився з подругою так, ніби вона — порожнє місце. Дівчині здалося на мить, що до її душі увійшов холодний осінній дощ.

— Андре! — з болем вигукнула Кет.

Хлопець обернувся й суворо поглянув на худеньку налякану дівчину, яка ніби ще більше змаліла під його крижаним поглядом. Андре хитнув головою й мовчки увійшов до кабінету. Кет хвилину постояла перед зачиненими дверима, різко розвернулася й вийшла із задушливого мороку під дощ. У її пам’яті навічно закарбувалися очі Андре — холодна й недосяжна блакить, наче небо над полем бою. Бою, який вона програла.

На Париж опускалися сіро-бузкові сутінки. У будинку Леруа досі не увімкнули світло. Ірен та Естель під дурну балаканину телевізора півголосом обговорювали, які жахливі речі могли трапитися з Андре за час його несподіваної відсутності. Кет сиділа в куточку й думала, що для людини такого складу, як Андре, було б краще насправді потрапити під вантажівку чи наковтатися води із Сени, ніж почати доросле життя з такою дівчиною, як Жаклін.

Нарешті двері тихенько відчинилися й до кімнати зайшов Андре — мокрий і блідий.

— Де ти був?! — вигукнула мати, кинувшись до хлопця. — Ти хворий, ти знаєш, як ми непокоїмося! Чому не попередив, що затримаєшся?! Що завгодно могло статися!

— Зі мною все добре! Я просто гуляв! Дякую, Ірен! — тихо сказав Андре, забираючи в бабусі великий рушник. — Я стомився, буду відпочивати.

Не реагуючи на голосіння жінок, хлопець піднявся до себе. Кет мовчи пішла за ним.

Андре перевдягнувся, витер волосся й завмер, замислившись. Кет причаїлася біля дверей.

— Можеш питати! — мовив після тривалої мовчанки Андре.

— Як пройшло? Де були? Що робили?

— Нормально. Були в кафе. Цілувалися.

— Цілувалися?! — спалахнула Кет.

— Так, цілувалися, — спокійно повторив Андре. — А що ще з нею можна робити? Обговорювати загальну теорію відносності? Вона дурна, як чіп! Навіть художню літературу не читає. Про спеціальну я не став і запитувати.

— Я не думала, що тобі це цікаво! — щиро здивувалася Кет.

— Я теж не думав. Але потреби тіла не завжди можна ігнорувати.

— Але ж ти занадто молодий!..

— Справді? І задля чого ж? — в очах хлопця загорівся хитрий вогник.

— Ну… — зашарілася дівчина. — Задля багатьох речей!

— Кет, я завжди все вирішую сам. Цього разу буде так само, — холодно відповів Андре.

Хлопець дістав із ящика стола упаковку пігулок і проковтнув одну.

— Що це ти п’єш? — насторожилася Кет.

— Ліки, які приписав психіатр.

— Навіщо?!

— Жаклін переконала мене.

— І ти послухав дівчину, яку вважаєш дурною, як чіп?! — обурилася Кет.

— Настав час для експериментів.

— Навіщо?! Чому зараз?!

— А чому не зараз?

— Я боюся! — зізналася Кет.

— Не бійся. Тобі нема чого боятися.

— Я непокоюся за тебе!

— А що ще тобі залишається? — знизав плечима Андре.

— Ти буваєш злим, — сумно констатувала дівчина.

— Я — людина. Я стараюся, але я не можу з цим впоратися.

— Ти завтра зустрічаєшся із Жаклін?

— Так.

— Можна мені піти з тобою?

— Ні.

— Чому?!

— Є речі, які ми не можемо ні з ким розділити.

— Чому?!

— Тому, що це гидко й соромно! — сказав Андре й відвернувся.

Коли наступного дня пообідді Андре вдягнувся й вирушив із дому, Кет постояла біля вікна, кілька разів пройшлася з кутка в куток і врешті зрозуміла, що не зможе залишитись осторонь. Кет і хотіла б послухатися друга, але не могла його відпустити. Не могла віддати свого хлопчика їй — жінці, яка передчасно дозріла, яка манить соковитою м’якоттю, ніби екзотичний фрукт, прагнучи бути зірваним. Кому завгодно, але не їй! І не зараз, коли він так близько, коли вони — одне.

Кет відразу ж знайшла Андре. Пара сиділа в затишному куточку парку, близенько присунувшись один до одного. Дівчина воліла б краще осліпнути, ніж безсило спостерігати, як та мала хвойда торкається кучерів Андре, його білої