Читати книгу - "Samotni.com"

— Хеллоу, Маестро! — Шланг так несподівано виріс перед Віктором, аж сітка з курчам небезпечно затанцювала над калюжею.

— Хеллоу, — кинув хлопець голосніше, ніж було треба, дивлячись Шлангу просто в очі. Він вирішив, що це єдиний спосіб зробити так, щоб його закупи не стали об’єктом глузування.

— Давненько не бачилися… — почав Шланг і закурив.

Він затягнувся і послужливо запропонував пачку Вікторові.

— Дякую. Я більше не курю, — навідріз відмовився хлопчина.

— Та ти змінився, братане…

— Майорові не подобається дим. У нього алергія, — жоден мускул на обличчі Віктора не здригнувся.

— О, я не можу! — сигарета Шланга безшумно приземлилася в калюжу. — Алергія, кажеш? Якщо судити з назви, то це якась бабська хвороба, чи що?

— Навпаки. Підчепив її Майор в Іраку. Сталося це того дня, коли він отримав від президента США медаль за відвагу. — Віктор починав уже шкодувати, що вибрав найбільше курча.

— Героїчна хвороба, — з повагою пробубонів Шланг. — Що й казати, Майор є Майор… Розкажеш щось про нього? — у голосі гопника чулася важко приховувана цікавість. — Ну так… просто взагалі… Що любить… який він…

— Сорян, братан. Не можу, — кинув Віктор з кам’яним обличчям. — Наказано мовчати, розумієш…

— Я нікому не скажу! — благально чіплявся Шланг.

— Я б тобі розказав, але це вже всупереч правилам. Залізний принцип помічника — мовчати! — заявив він могильним голосом.

— Ну, трохи! Хоч якусь дрібку розкажи! — наполягав Шланг. — Чи він тягає залізяки в тренажерці і скільки вправ виконує, чи він кіноман, чи знається на всіляких там гаджетах… Слухай, братан, я ж можу через нього загриміти за ґрати, а нічогісінько не знаю…

— Він любить курчат, — Віктор знизив голос до акторського шепоту.

— Що-о? — Шланг вирячив очі.

— Курчат, — прошепотів Віктор, переконавшись, що ніхто не слухає. — Ма-йор їсть тіль-ки кур-чат з база-ру, — м’яко промовляв він по складах на вухо Шлангу, що не міг зрозуміти цю просту інформацію. На доказ він потрусив пакетом із курчам.

— A-а! Розумію! — зрадів Шланг. — Ти ба, який моторяка! — Він здивовано похитав головою. — Його в ложці води не спіймаєш! А на м’ясі знається! З базару, кажеш? — перепитав він ще раз.

— З базару, — підтвердив Віктор.

— Треба буде туди забігти… — Шланг прийняв блискавичне рішення. — Валек хотів на вечерю якийсь паршивий кебаб, але коли штаб запихається курятиною, то й ми ж повинні…

— Тільки пам’ятай, це між нами, — застеріг Віктор.

— Звичайно, братане. Нікому ні слова, — Шланг роззирнувся навколо з тривогою. — Бувай, друже, — сказав він на прощання.

— Бувай.

До помешкання хлопчина зайшов у доброму гуморі. Навіть нещасна бабуся, що ховалася між великими подушками і досі бухикала, здалася йому значно жвавішою, ніж це було в останні дні.

— Перед обідом жодних льодяників! — насварив він її пальцем. — Я приготую такий королівський бульйон, що ввечері ти сама зліпиш хрущики! — розказував він, а бабуся стиха сміялася.

— А Шимона ти запросив? — спитала вона з-під великої ковдри. — Сьогодні субота. Може, він попоїв би з нами… Він такий був люб’язний з тією лікарнею… І додому привіз. І за лікаря домовився… Гарні люди, ці Ґродські, що там казати…

— Запросити я запросив, але в нього були інші плани. Я занесу бульйону йому в ательє. Сьогодні поприбираю, — згадав він.

— О, Вікторку, ти мені як онучка… Прибираєш, готуєш… Тобі, певно, хочеться на стадіон або навіть зустрітися з приятелями…

— Чоловіки готують краще за жінок! — заперечив він. — Ти маєш це знати, — докинув він з удаваною образою.

Бабуся заплющила очі й вирушила лише їй одній відомою стежкою спогадів.

Спогади, либонь, були добрі, бо щомиті її вуста складались у ледь помітну посмішку.

«Цікаво, про що вона думає? — загадувався хлопчина, швидко прибираючи помешкання. — Може, про ту сукню, яку вона власноруч пошила зі старих гардин? Пофарбувала її в червоне і пішла на випускний».

Стільки разів бабуся розказувала йому цю історію, як, угледівши її, міські хлопці збожеволіли, і всі хотіли танцювати тільки з «маковою панною». Та, певно, вона таки була красуня, через це хлопці й подуріли. Атож, колись чоловіки теж були не такі дурні, щоб закохуватись у фіранку…

Телефон урвав роздуми Віктора. Він швидко підняв слухавку і подався з нею до ванної. Ніхто не має права заважати бабусі дрімати.

Він одразу впізнав її голос, хоча той пробивався крізь музику тріскотіння. Їй наснився кошмар, наче величезний хижак вирвав з її рук сумку, тягав її за волосся, а потім гнався за нею лондонським парком. Вона телефонує, бо не може заснути через цей кошмар. То нехай Віктор скаже правду, що там у них відбувається, адже сни завжди справджуються. Тільки б нічого поганого, адже в неї і без того повно особистих клопотів. Наприклад, той же Джейкоб… Як це який? Здається, вона розказувала… Той самий, з яким вона хотіла заснувати компанію газонокосарок… Отож, виявилося, що він азартний гравець і дурисвіт. На щастя, він дав драла. Шкода, що з її зарплатнею, але тут нічого не вдієш. Наразі якісь позичальники приходять по гроші. А звідки їй узяти ті гроші? Джейкоб витрусив усе зі скриньки і навіть напозичався у сусідів за стіною, а тепер