Читати книгу - "Перли і свині"

– Караул! Жінка помирає… – І на цій фразі вирубився, як старий скрипучий рубильник.

Очунявши на підлозі, він побачив над собою цілий виводок маленьких драконів, не більше колібрі. Вони поливали його якоюсь рідиною. Ізраїль Бек сприйняв це за блюзнірство й ухопив їх зразу в своє лаписько. Він з насолодою відчув, як затріщали їхні благенькі кісточки, а кров потекла між пальцями. Виводок наскочив на Бека роєм бджіл. Вони кусали його, рвали одяг. Один примудрився підбити око. І невідомо, чим би це закінчилося, якби не влетів спецназ із саламандр і не порозганяв усіх по кутках. Відразу. Підтримуваний шістьма затискачами, вкотився сановник. Він навіть не глянув на принцесу, а відразу звернувся до Ізраїля Бека. Вони перебалакали про південну протоку і постановили сьогодні ж зробити вилазку у південну частину океану. Ізраїль Бек хитро потер руки.

Насправді більша половина хрум-хруму лишилася неушкодженою. Частина уціліла під важким шаром снігу. Скрізь, наче на полі битви, лежали скрючені посинілі динозаври. Ізраїль Бек набожно перехрестився. Потім він якось хитро шаснув у комірчину і повернувся звідти з пакетиком. Заявив, що розвів новий різновид хрум-хруму. Насправді це був пакет коноплі: із зернами, неперемеленими стеблами. Саламандри дружно схилили перед ним голови, як перед маршалом. Ізраїль Бек був знову на коні і дуже багатим чоловіком. З тріумфом він повернувся на Панагію. Як великий білий лайнер. «Цей хрум-хрум повинен рости лише в Панагії, інакше морози не дадуть йому визріти». Сановники зробили губи дудочкою. Отже, всі погодилися. ГОЛОВНИЙ ЖРЕЦЬ, що мешкав на самій верхівці піраміди, з чуток, сам був не проти спробувати божественного хрум-хруму. Його Високість ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, негайно наполіг на аудієнції. І коли Ізраїль Бек зі своєю нареченою увійшли в пишні покої короля, то першим він побачив Абрахама Лі, котрий стояв раком і вітав таким робом дуже поважних людей.

Стоячи рачки перед Бобом Аскаридом та Ізраїлем Беком, він зовсім не відчував приниження; просто виходило так, що хтось відмотав його життя назад, забувши змінити декорації. Абрахам Лі зараз належав до класу «тіні сановників», а тому мав статус набагато більший, ніж простолюд. Не відриваючи очі від землі, він так і стояв, доки маленький динозавр не укусив його за вухо. Абрахам Лі встав, вишкірив зуби і зовсім нахабно подивився на Боба Аскарида, підморгнув Риті, мені, а Бекові з-за сановної спини тицьнув велетенську чорну дулю. Нарешті маленькі різнокольорові дракончики засюрчали у повітрі, а саламандри витягнулися у шеренгу зі зброєю, і тут з’явився ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, з безкінечним, як до картини Джоконди, хвостом свити. Абрахам Лі вийшов наперед, закриваючи тінню його постать, а правитель підняв громіздкого крокодилячого хвоста. Туди тричі і поцілував Абрахам Лі правителя. ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ давно не отримував такої поваги. Він тричі склав губи дудочкою на знак вдячності. З нами обійшлося трохи простіше: Абрахам Лі облизав наші пальці на ногах, при цьому повторюючи: «Я просвітлений, я просвітлений, я просвітлений…» І шкірив зуби. Але досить і цього. Правитель нагадував великого пупса з непомірно великою головою, вкритою різним тату, у тому числі і зеленою квіткою. Він відразу перейшов до діла.

– Ось, – тицьнув він тонким рожевим пальчиком. – Нехай розкаже, що це означає. – Стосувалося Рити. Ми стали тісним кільцем. ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ усміхнувся і сказав:

– Ой, якою цікавою буде наша гра. Чим довше, тим краще. А потім ми спалимо вас у крематорії. – І правитель погладив маківку Абрахама Лі, що стояв на чотирьох кістках, із золотим нашийником, із золотою цепурою і скалив просвітлено зуби. На цьому аудієнція закінчилася. Ми побрели до ескалатора, що завозив у наше місто, Абрахам Лі та Боб Аскарид – при службі. Ізраїль Бек лишився, змовницьки моргнувши нам лихим оком відчайдуха.

ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ, або просто Тахо, був високим чоловіком сорока років, і його аж ніяк не можна було назвати динозавром. Хіба що трохи завелика голова для його сутулих плечей, пурпурового кольору очі, ніжна жіноча шкіра. Тримав він біля себе старлеток і напівпроституток, а для розбивки – десяток монахинь. Зараз він снідав динозаврячими яйцями, яких у неміряній кількості плодили локони на самому березі океану, і туди час від часу навідувалися рейди саламандр. Багато, звісно, не поверталися. Тахо не було до цього ніякого діла і сентименту. Рівно триста років тому при пограбуванні транссибірського експреса, відстрілюючись від поліції, він нечутно опинився у джунглях, що його здивувало: від крижаного морозу до тропічної спеки. А як людина начитана і грамотна для свого класу, він відразу помітив інфантильність динозаврів та агресивність саламандр. Зустрівшись з ними, він показав їм пару циркових фокусів, що вразило їхнього короля. І через місяць, вигадавши якусь нову релігію, Тахо став головним жерцем могутньої імперії, яка сама писала закони і сама ж ревно їх не виконувала. Тахо довелося придумати для динозаврів в’язниці і смертну кару. І те, й інше ніхто серйозно не сприймав. На плаху вони йшли, як на весілля: при повному параді, з жовтою квіткою у петлиці. Були ж часи. Тахо випив гіркої настоянки. Тоді, коли він прибув сюди, не було жодної достойної халабуди, хоча рівень цивілізації дуже високий. Вони почали зводити цю піраміду. Спочатку Тахо дивився на кишенькового годинника, а коли той поламався, то взагалі втратив час і простір, як він сам собі говорив. І ось знову з’явилися люди. Це його більше налякало, ніж додало впевненості. За триста років можна закохатися в стіну, під якою ти спиш. Проте Тахо втратив лік часу, і йому видавалося, що він тут прожив усього кілька років. Але повертатися на батьківщину йому зовсім не хотілося. Навіщо йому люди? Життя – нерозмінна монета. Хто наважиться її розміняти, той втратить усе, що рухається, стрибає, повзає і любить його. Це все одно, що посягнути на Господа Бога. Але Тахо не вірив у Бога. Він вірив у свою удачу, що народився таким вдалим і розумним у череді