Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

жваво вростати в стовбур, оскільки тут немає захисного шару кори. Ще немає, проте це можна змінити. Якщо гілка була не надто грубою (до трьох сантиметрів), то минає лише кілька років, перше ніж це місце знову заросте. Ізсередини дерева здатні знову просочити цю зону водою, а тоді гриби вижити там уже не можуть. Утім, якщо гілля було дуже грубим, то це все триває надто довго. Рана протягом десятиліть зостається відкритою й утворює лаз, крізь який гриби здатні проникнути глибоко в деревину. Стовбур прогниває зсередини й щонайменше стає нестабільним. Саме тому за лісовим етикетом у нижній частині стовбура мусять утворюватися лише тонкі гілки. Якщо надалі в процесі росту вони відпадуть, то за жодних обставин не повинні з’явитися знову. Але саме так чинять деякі екземпляри. Якщо поруч помре колега, вони послуговуються доступом до світла, щоб утворити внизу нові бруньки. З них виникають нові гілляки, які спершу дійсно корисні. У такий спосіб ці дерева можуть двічі використати вигідну нагоду для фотосинтезу: в кроні та біля стовбура. Проте одного дня, можливо, навіть через двадцять років, дерева навколо такою мірою збільшать своє верховіття, що прогалина знову зникне. У нижньому ярусі стемніє, і товсті гілки відімруть. Саме тепер доведеться розплатитися за жадобу до сонця, тому що, як я вже описав раніше, гриби глибоко проникнуть у стовбур оцих невігласів і стануть для них небезпечними. Те, що така поведінка дійсно індивідуальна і, відповідно, є справою характеру, ви й самі можете перевірити під час наступної прогулянки лісом. Придивіться до дерев, що стоять навколо невеличкого просвітку. Кожне має той самий стимул, щоб накоїти дурниць і породити нове гілля біля стовбура, але тільки частина дерев піддається на спокусу. Кора решти залишається бездоганно гладенькою й уникає передбачуваного ризику. Хворе дерево

Зі статистичного погляду більшість видів дерев потенційно можуть ставати дуже старими. На ділянці мого лісництва, де відбуваються «природні поховання», покупці того чи того дерева знову й знову запитують мене, до якого віку може дожити їхній екземпляр. Клієнти здебільшого вишукують дуби чи буки, а їхній стандартний вік, відповідно до наших нинішніх знань, налічує чотириста-п’ятсот років. Утім, чого варта статистика, коли йдеться про один-єдиний випадок? Так само як і в нас, людей, — а нічогісінько. Адже наперед окреслений шлях дерева одного дня може змінитися з багатьох причин. Його стан здоров’я залежить від того, наскільки стабільним є ліс як екосистема. Температура, вологість та освітлення ніколи не мали б різко змінюватися, бо в дерев дуже повільна швидкість реакції. Та навіть якщо всі зовнішні обставини оптимальні, то комахи, гриби, бактерії й віруси постійно вичікують свого шансу, щоб урешті-решт завдати удару. Здебільшого їм щастить тільки тоді, коли дерево втрачає баланс. У нормальному стані воно точно розподіляє свої сили. Більшу частину використовує на щоденне життя. Дерево мусить дихати, «перетравлювати» харчі, забезпечувати грибів-друзів цукром, щодня потрохи рости й тримати напоготові таємний резерв для оборони від шкідливих організмів. Цей резерв можна активувати в будь-який момент і залежно від виду дерева він містить низку захисних речовин, які мають відповідні антитіла. Це так звані фітонциди з антибіотичною дією. У цій сфері проведено дуже багато експериментів. Ленінградський біолог Борис Токін іще 1956 року описав таке: якщо до краплі води, що містить найпростіші організми, додати краплю подрібнених голок смереки чи сосни, то ці істоти будуть убиті за менш аніж одну секунду. У тому самому дослідженні Токін описує, що через фітонциди, які виділяє глиця, повітря в молодих соснових лісах практично стерильне{43}. Отже, дерева здатні по-справжньому дезінфікувати своє оточення. Але це ще не все. Горіхи волоські разом з компонентами свого листя протидіють комахам, і настільки ефективно, що звідси виникає чітка рекомендація для усіх садівників: якщо ви бажаєте встановити затишну лавочку, то зробіть це під кроною горіха. Саме тут є найменші шанси, що вас покусають комарі. Фітонциди хвойних дерев можете відчувати особливо добре: це ароматний лісовий запах, який вельми інтенсивно відчутно в спекотні літні дні.

Якщо ж старанно врівноважений баланс сил для оборони та розвитку втрачено, то дерево може захворіти. Наприклад, причиною є смерть сусіднього дерева. Відтак на крону раптово потрапляє багато світла й розвивається жадоба збільшувати інтенсивність фотосинтезу. Без сумніву, це цілком розумно, адже така нагода випадає раз на століття. Дерево, що раптом опиняється в сонячному промінні, полишає всі свої справи й зосереджується виключно на рості власного гілля. Зрештою, воно мусить так діяти, оскільки всі товариші навколо чинять так само, отож прогалина знову закриється через короткий (для дерев) проміжок часу — приблизно двадцять років. Паростки швидко довшають, за рік збільшуючись замість кількох міліметрів до п’ятдесяти сантиметрів. А це коштує багато енергії, котрої тепер бракує на оборону від паразитів та недугів. Якщо дереву пощастить, то все буде добре й після закриття прогалини його крона збільшиться. А тоді воно знову зробить перерву й стабілізує свій особистий баланс сил. Та лихо, якщо в одурманеного швидким ростом дерева щось піде не так. Гриб, який непоміченим прослизне через обрубок гілки й по мертвій деревині помандрує в стовбур, короїд, що, випадково куснувши підкорювача хмар, зрозуміє, що той не має жодної протидії — ось тоді вже все втрачено. Стовбур, котрий, як здається, аж дихає здоров’ям, заражається все дужче, бо йому забракло енергії для мобілізації захисних сил. Перші наслідки таких атак видно на кроні. У листяних дерев раптово відмирають іще недавно сповнені життя верхні паростки й угорі стирчать грубі цурпалки без бічних гілочок. Хвойні дерева передусім реагують зменшенням кількості голок, що утворилися в різні сезони. Наприклад, хворі сосни часто мають не три, а одне-два покоління шпильок на гіллі, що зумовлює суттєве прорідження верховіття. Крім того, у смерек додається ще й «ефект сріблястого дощику», через який гілочки кволо звисають з великих галузок. Згодом на значних ділянках стовбура розтріскується кора. А потім усі процеси суттєво пришвидшуються. Наче повітряна куля, на верхівці якої відкрили клапан, крона в процесі свого відмирання опускається все нижче, оскільки мертві гілки під час зимових ураганів відламуються. У смерек це видно ще краще, бо горішній засушений краєчок таких