Читати книгу - "Собака Баскервілів, Артур Конан Дойль"

мене якнайганебнішим чином. Так, якнайганебнішим! Коли всі обставини справи «Френкленд проти поліції» спливуть на світ Божий, країною прокотиться хвиля обурення. Ні, поліція хай навіть і не сподівається моєї допомоги! Вони й пальцем не поворухнули б, якби ці негідники надумали спалити замість опудала мене самого... Як, невже ви йдете? Невже ви не допоможете мені спорожнити цю карафку на честь такої великої події?

Але я не піддався на жодні вмовляння і рішуче відмовився від його наміру провести мене додому. Поки старий міг мене бачити, я йшов путівцем, але потім звернув на болота, у бік того кам’янистого пагорба, що за ним зник хлопчик. Усе складалося якнайкраще, і я подумки заприсягся, що коли мені не пощастить скористатись нагодою, яку послала мені доля, то виною цьому буде що завгодно, тільки не брак рішучості й наполегливості з мого боку.

Сонце вже сідало, коли я зійшов на вершину пагорба, схили якого з одного боку були золотаво-зеленими, а з іншого - темно-сірими. Обрій оповивав імлистий серпанок, з якого виступали химерні обриси гранітних стовпів. Довкола - ані звуку, ніщо не ворухнеться. Лише один великий сірий птах - чи то чайка, чи то кулик - високо ширяв у блакитному небі. Він і я - ми були єдиними живими істотами між величезною небесною банею і пустищем під нею. Голі простори, безлюддя, таємничість мого завдання - усе це наганяло на мене холод. Загадкового хлопчика не було ані сліду. Піді мною, між горбами, причаїлися давні кам’яні житла, але тільки одне з них, із вцілілім склепінням, могло слугувати захистом у негоду. У мене тьохнуло серце, коли я це побачив. У цій норі і міг ховатись незнайомець. Нарешті моя нога ступить на поріг його схованки - він у моїх руках!

Наблизившись до кам’яної хатки - крадучись, наче Степлтон, що вже заніс свій сачок над метеликом,- я задоволено побачив, що місце тут уже обжито. До отвору, який правив за двері, вела ледь помітна стежка, що звивалася поміж камінням. Зсередини не долинало ані звуку. Незнайомець або причаївся там, або блукав болотами. Мої нерви напружилися до краю. Кинувши цигарку, я стиснув руків’я револьвера, хутко підійшов до отвору й зазирнув туди. Хатка була порожня.

Проте я одразу зрозумів, що натрапив на очікуваний слід. Тут, безперечно, хтось жив. На кам’яному ложі, де колись спочивала неолітична людина, лежали загорнуті в дощовик ковдри. У вогнищі видніла купка попелу. Поряд - сяке-таке кухарське начиння й напівпорожнє відро. Купа бляшанок свідчила про те, що тут живуть уже тривалий час; а коли мої очі трохи звикли до темряви, я розгледів у кутку залізний кухоль і надпиту пляшку вина. Посередині хатки лежав плаский камінь, що слугував столом, а на ньому - маленький вузлик, той самий, що я бачив крізь підзорну трубу за плечима в хлопчика. У вузлику були хлібина, бляшанка з вудженим язиком і дві бляшанки з персиками. Оглянувши все це, я хотів уже покласти вузлик назад, та раптом мені аж подих перехопило: на камені лежав папірець із якимось написом. Я взяв його й прочитав надряпані олівцем криві літери: «Доктор Ватсон поїхав до Кумбі-Тресі».

Я стояв з хвилину, тримаючи в руках папірець і розмірковуючи над змістом цього коротенького послання. Виходить, що не за сером Генрі, а за мною стежить наш таємничий незнайомець. Він висліджує мене не сам, а посилає агента,- можливо, цього хлопчика,- і ось його донесення. З того часу, як я оселився на болотах, за кожним моїм кроком, напевно, стежили. Усі ці дні я відчував довкола якусь невидиму силу, що обережно і вміло плела круг нас найтонші тенета: легкий їх дотик ми відчували лише зрідка, в найкритичніші моменти.

Ця цидулка була, мабуть, не єдиною, отож я озирнувся, чи не побачу й інших. Проте довкола не було більше ніяких слідів - анічогісінько, з чого можна було б судити про вдачу та наміри людини, яка живе в цьому дивному місці; очевидним було хіба те, що вона - спартанець і мало зважає на затишок. Згадавши нескінченні дощі останніх днів і поглянувши на отвір у склепінні, я зрозумів, що заради досягнення своєї мети незнайомець ладен миритися навіть із таким незатишним прихистком. Хто ж він - наш лютий ворог чи янгол-охоронець? Я заприсягся, що не покину кам’яної хатки, поки не з’ясую все до кінця.

Вже вечоріло, й небо на заході палало червінню та золотом. Відблиски сонця кривавими плямами падали на далеку Ґримпенську трясовину. Вдалині височіли дві вежі Баскервіль-Холла, а збоку над ґримпенськими дахами курився димок. Між садибою й селом стояв будинок Степлтонів. У золотавому надвечірньому світлі все здавалося таким милим, спокійним, але душа моя не вірила цьому спокоєві, розлитому довкола, й завмерла в передчутті страшної таємниці, яку ховала в собі неминуча зустріч, що от-от мала відбутися. Затамувавши подих я сидів у темній кам’яній хатці і вперто чекав на її мешканця.

Аж ось я почув його. До моїх вух долинув різкий скрегіт камінця, що потрапив під закаблук черевика. Потім ще раз, іще, усе ближче й ближче... Я скочив у найтемніший куток і звів курок револьвера в кишені, вирішивши не показуватися доти, доки не зможу хоч трохи розгледіти незнайомця. Зовні запанувала тиша - він, напевно, зупинився. Потім знову залунали кроки і вхід до хатки затулила чиясь тінь.

- Чудовий вечір, правда, любий Ватсоне? - пролунав знайомий голос.- Як на мене, надворі зараз приємніше, ніж у хатці.

 

12. Смерть на болоті

 

 

Хвилину чи дві я мовчки стояв, ледве вірячи своїм вухам. Потім мова й відчуття повернулися до мене і з душі моєї зсунувся величезний тягар. Цей холодний, насмішкуватий голос міг належати тільки одній людині в світі.

- Холмсе! - вигукнув я.- Холмсе!

- Виходьте,- сказав він,- і прошу вас, будьте обережні з револьвером.

Я вийшов крізь грубий отвір: він сидів на камені й з бешкетливим блиском у сірих очах дивився на моє спантеличене обличчя. Він змарнів, схуд, але був бадьорий і спокійний; обличчя його обвітрилось і вкрилося бронзовою засмагою. В твідовому костюмі й картузі він скидався на туриста, що блукає болотами, проте залишався вірним своїй схильності до чистоти: виголене підборіддя, сорочка без жодної плями,- ніби все це діялось на Бейкер-стріт.

- Хто інший ще міг би так