Читати книгу - "Собака Баскервілів, Артур Конан Дойль"

- І здивувати, гадаю, теж?

- Так, ваша правда.

- Ви тут здивувались не один, будьте певні. Я й гадки не мав, що ви знайдете моє тимчасове пристановище, і вже ніяк не думав застати вас тут,- я побачив це лише за двадцять кроків од хатки.

- Ви впізнали мої сліди?

- Ні, Ватсоне, я боюся, що мені це не під силу - розпізнати ваші сліди серед безлічі інших. Якщо ви справді схочете колись мене обдурити, то спершу змініть тютюнову крамницю, бо варто було мені побачити недопалок із маркою «Бредлі, Оксфорд-стріт», як я одразу дізнався, що мій друг Ватсон десь поблизу. Ось він, ваш недопалок, біля стежки. Ви, певно, кинули його тоді, коли вирішили вдертися до порожньої хатки.

- Саме так.

- Так я й думав і, знаючи вашу доскіпливу вдачу, здогадався, що ви сидите тут у засідці з револьвером, чекаючи на господаря. То ви справді прийняли мене за злочинця?

- Я не знав, хто ви такий, але вирішив довідатися.

- Чудово, Ватсоне! Але як ви розшукали моє житло? Ви, напевно, бачили мене під час гонитви за каторжанином, коли я був такий необачний, що дозволив місяцю світити мені в спину?

- Так, саме тоді я бачив вас.

- І взялися, звичайно, обшукувати всі кам’яні хатки, поки не натрапили на оцю?

- Ні, мене навів на слід ваш хлопчик - за ним тут хтось стежить.

- Авжеж, старий джентльмен з підзорною трубою! Я бачив, як сонце виблискує на її лінзі, і спершу не знав, що це таке.- Він підвівся й зазирнув до хатки.- Ага, Картрайт, бачу, вже приніс харчі. А що це за папірець? То ви їздили до Кумбі-Тресі, так?

- Так.

- Побачитися з місіс Лорою Лайонс?

- Саме так.

- Чудово! Наші розшуки просуваються в одному напрямку. Тепер нам треба поділитись їхніми результатами - й ми матимемо якнайповніше уявлення про цю справу.

- Я такий радий, що ви тут, бо мої нерви вже не витримують усіх цих таємниць і обов’язків. Але як, на Бога, ви потрапили сюди й що тут робите? Я думав, що ви сидите на Бейкер-стріт і розплутуєте справу про шантаж.

- А я хотів, щоб ви так і думали.

- То ви користаєтесь із моїх послуг і водночас не довіряєте мені?! - вигукнув я з гіркотою.- Це несправедливо, Холмсе.

- Любий мій друже, і в цій, і в багатьох інших справах ви для мене були незамінні; якщо вам здається, ніби я піддурив вас, то не гнівайтеся, благаю. Правду кажучи, я зробив це лише заради вас: я відчував, що на вас чатує небезпека, й приїхав сюди сам розібрати цю справу. Якби я був разом із сером Генрі й з вами, моя точка зору не відрізнялася б від вашої, та й наші грізні супротивники були б насторожі. Якби я жив у Холлі, це зв’язало б мені руки; а так я міг чинити, як хотів, зостаючись у тіні, ладен утрутитись у слушну мить.

- Але чому ви ховались від мене?

- Якби ви й знали, що я тут, то це все одно анітрохи не допомогло б нам, а може, навіть, і скінчилося б моїм викриттям. Ви хотіли б щось розповісти мені чи надумали, з власної доброти, влаштувати мені тут якийсь затишок... Але навіщо так по-дурному ризикувати? Я взяв із собою Картрайта - пам’ятаєте хлопчика з розсильної контори? - і він задовольняє всі мої скромні потреби. Шматок хліба, чистий комірець - чого ще людині треба? До того ж, це зайва пара очей і пара дуже швидких ніг, а те й інше разом для мене просто не має ціни.

- То всі свої звіти я писав марно! - Мій голос затремтів, коли я згадав, скільки праці й зусиль вкладав у них.

Холмс дістав із кишені жмуток паперів.

- Ось ваші звіти, любий мій друже, і, маю вам сказати, якнайстаранніше вивчені. Я так добре все влаштував, що вони потрапляли до мене з запізненням лише на один день. Хочу щиро привітати вас: наполегливість і розум, що їх ви проявили в такій надзвичайно заплутаній справі, гідні найвищої похвали.

Я ще й досі не міг змиритися з тим, що мене так спритно ошукали, але лагідні Холмсові слова розвіяли мій прикрий настрій. До того ж у душі я відчував, що він має рацію, і мені справді краще було не знати, що він переховується на болотах.

- Отак буде ліпше,- мовив він, поглянувши на моє проясніле обличчя.- А тепер розкажіть мені про ваші відвідини місіс Лори Лайонс,- мені легко було здогадатися, до кого ви поїхали, бо я вже знаю, що то єдина особа в Кумбі-Тресі, яка може стати нам у пригоді. Правду кажучи, якби ви не побували там сьогодні, то я, напевно, вирушив би до неї завтра сам.

Болото тим часом огорнули сутінки. Повіяло прохолодою, і ми перейшли до теплої хатки. Там, сидячи з Холмсом потемки, я розповів йому про свою розмову з леді. Він так нею зацікавився, що довелося дещо повторювати двічі, поки я задовольнив його.

- Це надзвичайно важливо,- сказав він, коли я скінчив.- У цій складній історії була прогалина, яку я досі не міг заповнити. Ви, певно, знаєте про міцну дружбу між цією леді і Степлтоном?

- Ні, про це я нічого не знав.

- Це безперечний факт. Вони зустрічаються, листуються - між ними панує цілковита згода. Це дає нам у руки сильну зброю. Якби її використати проти його дружини...

- Його дружини?

- Тепер, щоб віддячити за все, що ви розповіли мені, я відкрию вам одну таємницю. Жінка, яку Степлтон видає за сестру, насправді його дружина.

- Боже милий, Холмсе! Ви певні в тому, що сказали? Як же він дозволив, щоб сер Генрі закохався в неї?

- Кохання сера Генрі може завдати шкоди лише йому самому. Як ви самі помітили, Степлтон усіляко противиться баронетовим залицянням. Повторюю, ця леді - його дружина, а не сестра.

- Але чому така плутанина?

- Бо він зрозумів, що вона краще придасться йому