Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

формувалася поступово: одна рука виявилася закороткою, ноги — задовгими. Він цілковито зосередився й зміг трохи виправити пропорції. Але очі в жінки були розташовані якось дивно, під кутом, а плечі та спина мали неприродні обриси. Чоловік створив оболонку без мозку та внутрішніх органів, автомат. Наказав їй говорити, але з рота в тієї істоти вилітали самі бульбашки повітря, бо їй не дали голосового апарату.

Він зітхнув і знищив недолугий витвір.

— Я не скульптор, — здався нарешті, — й не Бог.

— Я рада, що аж тепер ти це зрозумів.

— Це ще не підтвердження, — впирався він і далі, — що ти справжня. Не знаю, на що здатна моя підсвідомість.

— Зроби щось для мене, — раптом попросила дівчина. — Я втомилася слухати цю дурню.

Він зрозумів, що завдав їй болю. Скривдив єдину людину, яка залишилася з ним на Землі. Кивнув, узяв її за руку й вивів з печери. На відкритій рівнині створив місто. Вже вправлявся у цьому кілька днів тому, тож цього разу вийшло набагато краще. Пригадуючи малюнки й колишні дитячі уявлення про «Тисячу та одну ніч», обрав чорний, білий і рожевий кольори. Стіни сяяли рубінами, брама була з чорного дерева, оздобленого сріблом. Червоно-золотаві вежі прикрасив сапфірами. Величні сходи з молочно-білої слонової кістки тисячами мармурових сходинок вели до найвищого опалового шпиля. Він створив лагуни з блакитною водою, над ними пурхали маленькі пташки, срібні та золоті рибки звивалися в спокійній глибині.

Двоє ходили містом, і чоловік створював для дівчини троянди — білі, жовті, червоні, а ще — цілі сади небачених квітів. Між двох будівель, прикрашених шпилястими куполами, виник величезний басейн, на його гладіні тішила око барка під пурпуровим накриттям, а на ній — усі види страв і напоїв, які він міг пригадати.

Пара пливла лагуною, їх обвівав легенький вітерець, створений чоловіком.

— І все це несправжнє, — за деякий час нагадав він дівчині.

Вона посміхнулася.

— Неправда. До всього цього можна доторкнутися. Воно справжнє.

— Але чи залишиться все це тут, якщо я помру?

— Кого це хвилює? Крім того, якщо ти можеш створювати все це, то можеш вилікувати й будь-яку хворобу. Можливо, ти навіть здатний зупинити старість і смерть.

Вона зірвала квітку з похиленої над водою гілки й вдихнула її пахощі.

— Ти можеш зберегти квіти, щоб вони не зів'яли й не загинули. Можливо, ти зробиш те саме для нас. То в чому ж проблема?

— Ти хотіла б залишити Землю? — спитав він і затягнувся новоствореною сигаретою. — Хотіла б знайти нову планету, не зачеплену війною? Хотіла б розпочати все наново?

— Розпочати наново? Ти маєш на увазі... Можливо, згодом. Зараз не хочу навіть підходити до корабля. Це нагадує про війну.

Вони поплавали ще трохи.

— Тепер ти впевнений, що я справжня? — запитала дівчина.

— Якщо чесно — ні, — зізнався він, — але дуже хочу в це вірити.

— То послухай мене, — дівчина нахилилася до нього. — Я справжня.

Вона обійняла його.

— Я завжди була справжньою. Я завжди буду справжньою. Ти хочеш доказів? Ну, я знаю, що я справжня. І ти це знаєш. Які ще можуть бути запитання?

Він дивився на дівчину довгу мить, відчував, як її теплі руки обіймають його за шию, слухав її дихання. Він вдихав пахощі її шкіри й волосся, особливі, притаманні тільки їй.

Нарешті повільно вимовив:

— Я вірю тобі. Я тебе кохаю. Як… як твоє ім'я?

Дівчина замислилася на мить.

— Джоан.

— Дивно, — він знизав плечима, — я завжди мріяв про дівчину на ім'я Джоан. Як твоє прізвище?

Дівчина поцілувала його.

Над лагуною кружляли ластівки, яких він створив, — його ластівки; його рибки вигравали у воді, його місто, розкішне й блискуче, розкинулося аж до гір, укритих застиглою лавою.

— Ти не назвала мені свого прізвища, — нагадав нарешті.

— Прізвище для дівчини не має значення, бо вона завжди бере прізвище свого чоловіка.

— Ти ухиляєшся від відповіді!

Вона посміхнулася:

— Та невже?

Лаксіанський ключ

Річард Грегор сидів за тим самим столом у тому самому трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації». Наближався полудень, але Арнольд, його партнер, ще не з'являвся. Грегор знову розкладав свій надзвичайно складний пасьянс. Раптом з холу почувся грюкіт.

Двері «AAA Головної» прочинилися, у щілину простромилася голова Арнольда.

— Що, в тебе короткий робочий день? — поцікавився Грегор.

— Я щойно забезпечив наше майбутнє, — заявив Арнольд, потім відчинив двері навстіж і гукнув:

— Хлопці, заносьте!

Четверо спітнілих вантажників затягли квадратну чорну машину завбільшки як слоненя.

— Ось, — гордовито вказав на неї Арнольд.

Він розрахувався з робітниками, заклав руки за спину, мрійливо примружився, оглядаючи машину.

Грегор відклав карти повільним рухом стомленої від життя людини, яка бачила всього на своєму віку. Далі підвівся та обійшов навкруг машини.

— Ну-ну… І що ж воно таке?

— Мільйон баксів просто у нас в руках, — повідомив Арнольд.

— Хто б сумнівався. Але що це?

— Безвтратний Виробник, — пояснив Арнольд, задоволено посміхаючись. — Я вранці проходив повз контору міжзоряного лахмітника Джо й побачив у вітрині цю штуку. І купив її, вважай, задурно. Джо навіть не знає до ладу, що воно таке.

— Так само, як і я, — зітхнув Грегор. — А ти хоч знаєш?

Арнольд опустився навколішки, намагаючись прочитати інструкцію, вигравіювану на передній панелі машини. Не оглядаючись, кинув:

— Ти ж чув про планету Мельдж?

Грегор кивнув. Мельдж була віддаленою від торгових шляхів маленькою непоказною планетою на північній периферії галактики. Свого часу на Мельдж існувала надзвичайно розвинена цивілізація, що розквітла завдяки так званій Стародавній Мельджській Науці. Старовинні наукові досягнення мешканці планети втратили кілька століть тому, хоча іноді де-неде ще знаходилися поодинокі артефакти.

— Це витвір Стародавньої Науки? — уточнив Грегор.

— Авжеж. Це Мельджський Безвтратний Виробник. Сумніваюся, чи знайдеться більш ніж чотири чи п'ять подібних у цілому всесвіті. Відтворити їх неможливо.

— Що ж він виробляє? — запитав Грегор.

— А я звідки знаю? — знизав плечима Арнольд. — Може, знайдеш мені мельдж-англійський словник?

Сам дивуючись з власної терплячості, Грегор підійшов до книжкової полиці.

— То ти навіть не знаєш, для чого він?

— О, словник. Дякую. Чи не байдуже, що він виробляє? Це ж безкоштовно. Машина отримує енергію з повітря, з