Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

граніт. Єдиними людьми, які зможуть це прочитати, будуть прибульці з інших планет. Як вони розшифрують послання? Останній землянин люто дивився на напис. Слід було зробити його символічним. Але які символи він мав обрати? Математичні? Але що можна сказати про людину за допомогою математичних символів? І звідки він узяв, що будь-хто колись знайде цю печеру? Яка користь від напису, коли вся історія людства написана на обличчі планети, випалена у земній корі, й кожен, хто це побачить, зуміє її прочитати? Він прокляв свою дурість, яка змусила витратити шість днів на марний напис. Уже збирався його розчинити, аж раптом рвучко озирнувся: зачув кроки біля входу в печеру.

Ледь не впав зі стільця й зірвався на рівні.

Перед ним стояла дівчина. Він закліпав, але дівчина не зникла. Висока, чорнява, загорнута в подертий, брудний клапоть якоїсь тканини.

— Вітання, — мовила вона і зайшла до печери. — Я з долини почула стукіт твого молотка.

Чоловік машинально запропонував їй стільчик і створив інший для себе. Дівчина обережно перевірила його, перш ніж сісти.

— Я бачу, як ти це робиш, — сказала вона, — але не можу повірити в це. Дзеркала?

— Ні, — пробурмотів він невпевнено, — я створюю. Тобто я можу… Але зачекай! Як ти сюди потрапила?

Очікуючи відповіді, він перебирав різні можливості. Ховалася в печері? На вершині гори? Ні, залишається єдине ...

— Я була на твоєму кораблі, друже.

Вона відкинулася на спинку стільця і обхопила руками коліно

— Коли ти завантажив свій крейсер, я зрозуміла, що збираєшся його викрасти. Я втомилася вісімнадцять годин на добу встановлювати запобіжники й вирішила втекти з тобою. Ще є хто-небудь живий?

— Ні. Чому ж тоді я не бачив тебе?

Він дивився на прекрасну дівчину в лахмітті, й думки в нього плуталися. Простягнув руку й доторкнувся до неї. Вона не відсторонилася, але на гарненькому личку позначилося роздратування.

— Я справжня, — сказала вона прямо, — ти мав бачити мене на базі. Пам'ятаєш?

Він намагався пригадати той час, коли ще існувала база, — здавалося, це було століття тому. Там справді працювала чорнява дівчина, на яку він не звертав жодної уваги.

— Гадаю, що змерзла на смерть, — вела вона далі, — чи впала в кому за кілька годин по тому, як злетів твій корабель. У твоєму ящику жахлива система опалення! — вона здригнулася від згадки.

— Я мав заощаджувати кисень, — пояснив він, — тому обігрівав лише кабіну пілота. Розтягував запас, щоб на довше вистачило.

— Добре, що ти мене тоді не бачив, — засміялася вона. — Б'юсь об заклад, що, мабуть, мала чудовий вигляд, уся вкрита памороззю. Така собі сонна красуня. Ну, заморозилася, одним словом. Коли ти відчинив усі відсіки — ожила. Ось і вся історія. Припускаю, це зайняло кілька днів. А чому ти не побачив мене?

— Може, тому, що я не повертався до корабля, — зізнався він. — Я невдовзі виявив, що запаси більше не потрібні. Це ж треба — я вважав, що відчинив усі відсіки, але насправді не пригадую...

Дівчина побачила напис на стіні.

— Що це?

— Я хотів залишити такий пам'ятник.

— Хто ж це прочитає? — слушно поцікавилася вона.

— Та, мабуть, ніхто. Це була дурна ідея.

Він зосередився на цій думці. За кілька хвилин гранітна стіна очистилася.

— Я досі не розумію, як ти змогла вижити, — спантеличено повторив він.

— Але ж якось вижила. Я не розумію, як ти це робиш, — вона показала на стільці й стіну, — але тепер визнаю: ти справді можеш це робити. Чому ж ти не можеш прийняти того факту, що я жива?

— Не ображайся, — пробурмотів чоловік, — мені дуже потрібне чиєсь товариство, особливо жіноче. Це просто… відвернися на хвилинку.

Дівчина, мабуть, не зрозуміла, навіщо, але виконала його прохання. Він швидко знищив щетину на обличчі й створив чисті напрасовані брюки та сорочку. Скинув подертий однострій, переодягнувся, знищив ганчір'я. Потім дещо пригадав і створив гребінець та розчесав скуйовджене темне волосся.

— Усе гаразд, — звернувся до дівчини, — можеш дивитися.

— Непогано, — вона з посмішкою оглянула його.

— Дозволь зачесатися твоїм гребінцем, — попросила дівчина, — і, будь ласка, може, й мені зробиш одяг? Загалом, дванадцятий розмір, але може бути десь трохи ширше — у потрібних місцях, звичайно.

З третьої спроби йому вдалося зробити все правильно — ніколи не думав, що жіночі форми можуть виявитися аж настільки оманливими. Насамкінець він зробив для неї пару золотавих босоніжок на високих підборах.

— Трохи затісні, — повідомила вона, взуваючись, — і не надто практичні за відсутності тротуарів. Але красно дякую. З твоїми здібностями можна було б не турбуватися через подарунки на Різдво.

Її темне волосся виблискувало у сонячному промінні, й дівчина здавалася дуже привабливою і теплою — людською.

— Спробуй, може, ти теж можеш створювати, — запропонував він, бажаючи розділити з нею свої неймовірні нові можливості.

— Я вже намагалася, — зітхнула вона, — та не виходить. Світ і досі належить чоловікам…

Він спохмурнів.

— Тоді як я можу бути абсолютно впевнений, що ти справжня?

— Ти знову за своє? Пам'ятаєш, як ти мене створив, володарю? — засміялася вона, нагинаючись, щоб послабити ремінець на взутті.

— Ну, я думав… про жінок, — похмуро озвався він. — Можливо, я й створив тебе, але вві сні. Чому б моїй підсвідомості не мати такої сили, як у свідомого розуму? Я міг тебе запам'ятати і відтворити твій образ. І ти була б надзвичайно схожою на справжню. Тож якби тебе створила моя підсвідомість, вона зробила б це так, щоб свідомість ніколи не дізналася про це.

— Ти просто смішний!

— Адже якби мій свідомий розум про це довідався, — вів він далі, стараючись не відволікатися на сторонні думки, — то не сприйняв би твого існування. Загалом твоя функція, як творіння моєї підсвідомості, полягає в тому, щоб не дати мені дізнатися про твоє штучне походження. Щоб у будь-який можливий спосіб, за допомогою будь-яких логічних висновків довести, що ти існувала раніше…

— Ну, тоді давай подивимось, як тобі вдасться створити жінку, якщо твій розум на таке здатний! — дівчина рвучким рухом схрестила руки й відкинулася на спинку стільця.

— Гаразд, спробую.

Він дивився на стіну печери, на тлі якої почала з'являтися жінка. Вона