Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

То звісно ж була брехня, але підіймати лишнього шуму і лякати друзів, ще більше я не збиралася.

Тож спробувала взяти "себе в руки" і  контроль над неслухняними кінцівками. Влад, розумничка, правильно зрозумів мої тріпотіння  й обережно поставив на ноги, не віднімаючи рук і підтримуючи за талію. Ноги,  попри неймовірну слабкість, втримали і я змогла  роздивитися навкруги. 

Микитівна так і залишилася сидіти за столом(мене ж друзі відтягли в дальній куток кімнати, аж до самих дверей). Її масивне тіло неначе обвалилося на бідолашній стілець, що скрипів, але витримав випробування.  Голова ворожки була відкинута назад, очі закриті, а рот навпаки... Здавалося, що жінка заснула, але то було не так. 

Поруч вже нервово перебирала медикаменти з домашньої аптечки перелякана Тетяна. Нарешті в її руках блиснула ампула і зірвавши скляну верхівку, дівчина  набирала  ліки в п'яти грамовий шприц. 

- Заберіть мене звідси! 

Попросила я друзів, все ще відчуваючи  невимовну слабкість. Мені навіть і хвилинки більше не хотілося проводити в цьому домі, поруч з посланницею надприродних сил. І нехай я все ж таки змогла отримати відповіді на деякі свої питання, але перебувати в домі ворожки сил більше не було. 

- Давай, обережненько!

 Влад тут же правильно зреагував  на моє прохання і перекинувши мою руку, через своє плече, хлопець допоміг мені акуратно піднятися. Аліса теж намагалася, щось зробити, притримуючи мене з іншого боку, але її метушня швидше заважала ніж приносила користь. 

Ми вже націлилися на двері, коли нас зупинив голос Микитівни, не менш хрипкий ніж мій власний. 

- Оленко, прости!  Я не хотіла! - жінка говорила напрочуд тихо і невпевнено, ніби вина дійсно гризла її. І це був неймовірний контраст з тим впевненим і глузливим басом, яким нас зустріла господиня цього непривітного дому - Я й справді хочу допомогти тобі, адже ми з тобою теж родичі!

Здавалося, чим мене сьогодні ще можна ошелешити? Але ні, ворожці таки це вдалося.  Ми всі здивовано глянули на жінку.  Микитівна вже прийшла до тями, але  все так же сиділа на стільці. Поруч з бабусею стояла Тетяна, нервово заламуючи руки й вороже поглядаючи на нас. Тепер стало зрозумілим її справжнє відношення до цієї ситуації й до нашої компанії також. 

-  Я набагато більш дальня рідня тобі, ніж Ольга, але я теж маю відношення до Вівчарів і хочу допомогти... І тобі, і Ганні....

-Забери мене звідси!- знову тихо попросила Влада, відчуваючи, що якщо ще хоч хвилинку проведу в цьому домі, то мене розірве на шматки зсередини. 

Двічі просити його не потрібно було. Хлопець, без жодних  лишніх питань,  відчинив двері і повів мене назовні. 

- Приходь до мене, як знайдеш її! Я допоможу....

Микитівна ще щось кричала вслід, але ми її вже не чули вийшовши на подвір'я. Свіже повітря осінніх сутінків зразу ж кинулось мені в обличчя, приносячи з собою якесь полегшення. 

- Що сталося?

Костянтин стояв біля машини і зразу ж правильно  оцінив мій стан і всю картину в цілому. Кинувши під ноги недопалену цигарку, в купку таких же самих  недопалків, сбушник  швидко підійшов до нас і спробував допомогти другові, відтіснивши Алісу в сторону. 

- В машині розповім - серйозно відповів йому Влад не дозволяючи Кості  йому допомогти і самостійно виводячи мене за хвіртку - Забираймося звідси. 

Костя лише кивнув і тут же розчинив двері переднього сидіння, яке Аліса відала без бою з огляду на ситуації. Мене турботливо пристебнули паском безпеки і вся компанія дуже швидко опинилася в машині. Автомобіль рвонув з місця занадто швидко для піщаних сільських доріг, піднявши цілу хмару куряви позаду себе. 

Деякий час ми всі їхали мовчки, в повній тиші, але я відчувала цікавість та нетерпіння, що гризли  друзів. Особливо Алісу, яка вже кілька хвилин нервово стукала пальцями об шкіряне сидіння поруч з Костею. До честі моєї холеричної подружки, маю сказати, що вона стримувалася і не влаштовувала мені допит прямо тут і  зараз. 

Ну що ж,  це не чесно так випробовувати терпіння друзів. Тому подумки зітхнувши, я сказала:

- Здається, я знаю, що ми шукаємо....

****

І я все розповіла друзям. Намагаючись не запинатися і не пускати тремтіння в голос я описала своє "побачення" з бабцею. Нову жахливу іпостась відьми, місце де вона мені з'явилася і звичайно ж ікону. Ту саму ікону яка напевне і є заклятим предметом. А інакше навіщо Вівчарисі мені її показувати?

- Ти малювати вмієш?

Костянтин був єдиним на кого моя розповідь не подіяла гнітюче. Воно й не дивно, на відмінну від Влада й Аліси, що неначе води в рота набрали, сбушник ніколи не мав справу з відьмою особисто і не поділяв похмурого настрою друзів.

-Ну якось так....

Несміливо промовила я не наважуючись зізнатися, що мої навички малювання застрягли на рівні третього класу і стосувалися виключно зображення квіточок та казкових принцес. 

- Як тільки повернемося в місто, зразу ж намалюєш мені цю ікону. Думаю, з зображенням буде легше її знайти - як на мене, занадто оптимістично промовив Костя. 

Так і сталося. На другу годину мого безглуздого  мазання паперу та знищеної задарма коробки олівців Костянтин був готовий завити в голос. 

- О, а ця на крокодила схожа! 

Прокоментувала чергову спробу відтворити образ примарної святині  Аліса. Малюнок було відкладено в сторону до цілої купи таких же "шедеврів", що носили не менш образливі прізвиська. Подружка вже давно відійшла від вражень з нашої подорожі до села і здавалося знаходила якесь садиське задоволення коментуючи мої даремні потуги дати нам хоч якусь зачіпку. 

- Ти ж розумієш, що це все марно? - звернувся Влад до Костянтина, який вже викурював другу цигарку притулившись до вікна нашої кімнати. Взагалі це було заборонено в готелі, але Костя нервував і  від того ставився абсолютно байдуже до будь-яких заборон.

Схоже, хлопцям дійсно набридло дивитися на мої муки і акт грубого зґвалтування живопису моїми кривими руками.