Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

«Ось і з'явився привід покинути цей будинок, - з сумом подумала вона. - Повернуся в Таормину, заберу свої документи, а то я подорожую з паспортом Ліз. А потім повернуся додому і зникну назавжди з його життя. Час закінчувати цей спектакль ».

Вона з тугою згадала гарячий погляд Дмитра, його губи, посмішку, але відігнавши це видіння, вона рішуче спустилася вниз, де за столом повідомила про майбутню поїздку. Вона розсіяно колупала вміст своєї тарілки, повністю занурена в свої невеселі думки, як раптом почула голос Марії Степанівни:

- Дмитро, ти теж завтра летиш в Рим на якийсь раут?

- Ні, - відповів він. - Поїздку доведеться скасувати. Я повинен був летіти з Марго, запрошення надіслали на двох. Крім того вона завжди була моїм перекладачем. Так що немає сенсу їхати.

- А чому б тобі не полетіти з Ліз, - запропонувала свекруха, кинувши в Варін бік хитрий погляд. - Спочатку б вирішили твої бізнес питання, а потім розважилися на маскараді. Ліз, ти ж знаєш італійську? Побудеш його перекладачем?

Варя завмерла в розгубленості, зривалася її втеча, а Дмитро пожвавився, на обличчі заграла посмішка.

- Ліз, ти не проти полетіти зі мною?

Якби вона була в іншій ситуації, вона була б просто щаслива провести з ним удвох ці кілька днів, але зараз, коли випала нагода повернутися до свого нормального життя, вона не знала, що відповісти. Вона підняла очі на чоловіка, вигадуючи причину відмови, але зустрівшись з його очима, в яких спалахували вогники, які змушували її забувати про все на світі, вона лише кивнула, погоджуючись.

Увечері, збираючи речі, вона подумки малювала собі поїздку в місто своєї давньої мрії, та ще з людиною, яка стала такою дорогою для неї. Що в той момент творилося у неї в душі, не можливо було передати словами. Їй здавалося, що всередині неї все підстрибує і танцює польку, кров в скронях пульсувала в такт, а щоки починали розгоратися яскравим полум'ям. Вона крутилася без сну майже до світанку, мріючи про ті крупинки щастя, хоч і чужого, що дісталися їй волею долі, поки, нарешті, не заснула.

Будильник спрацював саме в той момент, коли Варі снився дивний сон. Вона літала над землею, над кронами дерев, повільно-повільно, відчуваючи таке блаженство і радість, що прокидатися не хотілося. Полежавши ще трохи в ліжку і посмакувавши свій короткий сон, вона згадала, що сьогодні, як ніколи, їй необхідно бути в формі, і схопилася як ошпарена. Вибір наряду і макіяж зайняли вдвічі більше часу, ніж зазвичай. Їй хотілося сьогодні бути особливо гарною, щоб справити враження на чоловіка. Спустившись вниз, Варя побачила, що Дмитро її вже чекає, нервово походжаючи по вітальні і поглядаючи на годинник. Її серце знову шалено застрибало, а на обличчі заграла радісна усмішка. Він посміхнувся у відповідь, вивчаючи її обличчя, і на якусь мить вона знову потрапила в полон його гарних очей.

По дорозі в аеропорт Дмитро розповів їй суть своєї поїздки і пояснював її завдання. Його діловий тон повернув Варю на землю, вона почала сумніватися чи зможе вона виглядати гідно серед вищого суспільства, і стала лаяти себе за романтику, яка відключила здоровий глузд. Але його поведінка під час перельоту, знову змусила її забути про все на світі. Він посміхався, не зводячи з неї іскристих очей, жартував, вони говорили про все відразу і ні про що.

Його ділові зустрічі і прийом були призначені на наступний день, тому вони могли спокійно відпочити після перельоту. Але коли вони оселилися в готелі, Дмитро раптом постукав до неї в номер і запропонував прогулятися містом. Отримавши її згоду, він дав їй час причепуритися, а сам спустився в хол.

Варя вдягла придбану спеціально для цієї поїздки синю сукню на тоненьких бретельках з струменястої трикотажної тканини, яка кардинально відрізнялася від змісту Лізиного гардероба. Щоб зовсім не бути схожою на Ліз, з прикрас на ній був лише тонкий золотий ланцюжок з кулоном у вигляді морської мушлі з перлиною і такі ж перлини в вухах. Волосся було акуратно закручене на маківці у вигляді черепашки, тільки спереду звисали витончено закручені пасма. Дмитро зробив крок їй на зустріч, і вона знову помітила в його очах той хвилюючий і незрозумілий вогник, який запалився, як тільки вони зустрілися поглядами. Приємний холодок пробіг по її тілу.

Варя нарешті отримала можливість здійснити своє давнє бажання, ще з тих часів як вона почала вивчати італійську - вона відправилася гуляти Римом, крім того з чоловіком, в якого закохана. Вони йшли пішки, метр за метром розглядаючи це майже казкове місто з його вулицями і площами, фонтанами, магазинчиками, ресторанами і кафе. Дмитро постійно розповідав усілякі забавні історії, Варя ніколи раніше не бачила його в такому прекрасному настрої. Сама ж вона йшла практично не опускаючи голови, широко відкритими очима поглинаючи красу невідомого Риму.

- Таке враження, що ти ніколи тут не була, - раптом почула вона веселий голос чоловіка.

Вона вже хотіла сказати, що це її давня мрія, але він продовжив:

- У твоїх очах стільки захвату. Я думав, що з твоїми постійними показами і зйомками ти всюди побувала.

У Варі слова застрягли в горлі, а посмішка спала з лиця. Вона знову мало не видала себе, розслабившись в затишному теплі романтичного вечора і забувши роль, яку вона змушена виконувати. Помітивши, що вона напружилася, Дмитро злегка стиснув її похололу долоню і сказав підбадьорливим тоном:

- Ну, Ліз, ти скоро все згадаєш. Вибач мені мою нетактовність, - а потім запитав: - Втомилася? Може зайдемо кудись?

Варя кивнула погоджуючись і, посміхнувшись, спробувала повернути колишній романтичний настрій. Вони дісталися до знаменитої Римської площі Треві з її прекрасним фонтаном у вигляді морської мушлі, яка є величним троном для Нептуна. Сходами від трону котилися потоки кришталево-прозорої води, а навколо танцювали струминки фонтанів, то прямуючи в вечірнє небо, то ховаючись під землею.

Озирнувшись, Дмитро повів її в бік шикарного ресторану, на якому красувалася вивіска «Le Grondici». Варя спробувала зупинити його, стверджуючи, що вона не голодна і пропонуючи лише трохи відпочити на лавочці біля фонтану, помилуватися відображенням променів сідаючого сонця в бризках води, але було вже пізно. Вони увійшли в приємну прохолоду ресторану. Як прийнято в дорогих закладах, ввічливий метрдотель провів їх до затишного столика біля вікна з видом на фонтан.