Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Архімайстер Варанд! — я увірвалася до ректорського кабінету без стуку, проігнорувавши помічницю, яка намагалася мене зупинити. Вона в якісь віки опинилася на місці. Але так не вчасно.

Чаклун здригнувся, перевів на мене погляд і легким жестом розвіяв хмару сизого диму. Він намагався з кимось зв'язатися за допомогою просторових чарів, але я завадила.

— Я вибачаюсь, — протараторила так швидко, як тільки могла, озирнулася на секретарку, що поспішила пройти в кабінет. — Але маю термінову справу. Навіть дві. Але одна точно не може почекати.

Архімайстер зацікавлено підняв брову і жестом попросив залишити нас наодинці.

— Молодший майстер Лорейн, ви повинні знати, що я все ж таки волію спочатку бути сповіщений про незапланований візит…

— Я знаю. Але у нас у стійлах бестій тепер iснує живий скелет тіньової крилатки…

— Не зрозумів, — нахмурився ректор.

— Вона, — я запнулась. — Все почалося з... Боги!

— Лорейн, а тепер ще раз, — попросив чоловік. — Може, заспокійливого зілля?

— Ні. Так. Треба щось робити! Там зараз студент Зіанар…

— Він у небезпеці?! — ректор уже почав шепотіти заклинання порталу.

— Ні, крилатка не є загрозою, — я впала в крісло, відчуваючи, як руки тремтять.

— Не є загрозою? — здивувався архімайстер. — Але ж ви не могли її упокоїти. Якщо я не помиляюся, то некромантія вам ніколи не давалася, Лорейн.

— Так, я не могла її  упокоїти, але я його створила, — я підняла розгублений погляд на чаклуна. — Все почалося з того, що ми зі студентом Зіанаром вирішували, чим цього року здивувати глядачiв. Вирiшили що для цього нам потрібно зловити віверну. Але тренуватись потрібно вже зараз. Я вирішила, що найкращим варіантом буде…

— Тіньова крилатка, — спокійно промовив ректор, коли я спіймала склянку із заспокійливим, що з'явилася з повітря. — Я так розумію, друга справа, це якраз упіймання вiверни.

Я кивнула і залпом випила зілля. По тілу розлилося тепло, на язику виник гіркуватий присмак вогненної м'яти.

— Добре, я зрозумів, — чаклун провів рукою по волоссю. — Як сталося оживлення скелету? Та i сам скелет… Лорейн, коротко тiльки. Може крилатка зараз там студента Зіанара порвати намагається.

Мотнувши головою, я знову заговорила:

— Я взяла одну з крилаток під ментальний контроль. Вона підкорилася. А коли я торкнулася її... Студент Зіанар клянеться, що відчув сплеск магії. Але я не відчула.

— Тобто від вашого дотику вона стала умертвістю? — здивовано видихнув чоловік, якого, здавалося, здивувати було просто неможливо.

— Так.

— Нижчі матерії! — не стримавшись, вилаявся він. Потім схаменувся і постарався взяти себе в руки. — Чому ви не упокоїли крилатку? Нехай вам некромантія не підкоряється, але ж у вашого підопічного "відмінно" за факультативними заняттями. Знищити немерть він може.

— Тому що крилатка не є небезпечною, — я заплющила очі. — Її не можна знищiти. Тому що вона... підконтрольна немерть.

— Підконтрольна?! Лорейн, підконтрольною буває немерть лише у найвищих некромантів!

— Думаєте, я цього не знаю?

У кабінеті повисла тиша. Мені хотілося бігти назад, щось робити, якось вирішувати ситуацію. Але зараз важливо було поглянути на все з iншого боку. А не так, як я робила це зараз.

— Я маю це побачити, — нарешті промовив архімайстер Варанд. — Ходімо.